Доконаний факт: позиція Росії щодо України в стратегічних вимірах завжди є неодмінно агресивною. Розуміння цієї обставини можна досягти, зрозумівши саму сутність такого геополітичного феномену, як Росія, яка пнеться вирішувати долю всіх і вся, а також з’ясувавши саме походження і єство російського народу. В цьому контексті першочергового значення набувають достовірні факти та логічні підстави, котрі уможливлюють об’єктивне бачення етногенезу та державної політики тих чи інших народів.
Термін «етногенез» походить від грецьких слів «етнос» - народ, і «ґенеза» - походження, і означає сукупність історичних явищ і процесів, пов’язаних з формуванням сталих людських об’єднань із спільними ознаками в побуті, мові, культурі, ментальності. Інакше кажучи, дає відповідь на питання «хто ми, і чиї ми діти?». Російський етногенез являє собою яскравий приклад денаціоналізації підкорених народів, поглинання та, у випадку непокори, повного або часткового знищення того чи іншого етносу. Подібна політика є стратегічною складовою всієї діяльності Російської імперії (незалежно від назви цієї держави), метою якої є тотальне загарбання і використання ресурсів підлеглих країн та народів, з привласненням при цьому їхньої культурної та інтелектуальної спадщини. Зазіхання Москви на історичну спадщину давньої Русі утверджувались політикою геноциду щодо її творців і правонаступників– автохтонного населення Великого Новгорода і власне Руси-України
Питання про розпад Росії стає актуальним в часи кризи самої російської держави або в часи, коли ця сама держава починає складати екзестиційну загрозу для існування інших, переважно сусідніх країн, або ж великих геополітичних проектів. Сьогодні ж в умовах, коли Росія вийшла з кризи і знаходиться на шляху розвитку а не занепаду, для українського суспільства і державної влади питання про розпад Росії знову стає сакральним.
Державний тероризм – це насилля з боку держави, яке не має законодавчого або судового забезпечення та може практикуватись державними силовими структурами як всередині держави, так і за її кордонами - аж до проведення спеціальних операцій проти інших держав.
На відміну від війни участь державних силових структур в акціях державного тероризму старанно приховується.
Установлюючи й утверджуючи в Російській федерації авторитарний режим, Кремль возвів терор в ранг державної політики. Для боротьби зі своїми політичним противниками він активно застосовує методи, які не мають законодавчого або судового забезпечення (вбивства, незаконні арешти, викрадення людей, катування, страти громадян без суду і слідства тощо).
За дорученням держави вони можуть вершитися силовими структурами як всередині країни проти її внутрішніх опонентів, так і за кордоном – аж до проведення спеціальних операцій проти інших держав. Актами «державного тероризму» вважаються також злочини терористичного характеру, вчинені за фінансової, матеріальної та іншої підтримки держави членами терористичних організацій, найманцями, бойовиками приватних парамілітарних структур, лідерами та активістами організованих злочинних угруповань.
Чим відрізняються таке явище як сепаратизм від національно-визвольного руху? Це питання має не тільки теоретичне, але й практичне значення, коли ми намагаємося зрозуміти ситуацію в Росії у контексті національних рухів, які намагаються в кінцевому підсумку створити власну державу. Йдеться, зокрема, про такі національні рухи, як чеченський рух, рух у Дагестані, а також рух у Татарстані.
Пані та панове, доброго ранку. Мене звуть Йошіхіко Окабе, я професор факультету економіки в Університеті Кобе Гакуїн та експерт Центру дослідження Росії. Я вдячний Центру дослідження Росії та Дипломатичній академії України за запрошення на цей форум.
Минулого року я виступав із доповіддю на тему «Проблема Північних територій», під час якої окреслив причини проблеми й погляд японців на неї. З того часу минув рік, відносини між Росією і Японією, а також ситуація навколо Північних територій зазнають серйозних змін.
Сьогодні я хотів би познайомити вас із сучасним станом проблеми Північних територій і розповісти про неї не з точки зору міжнародної політики, а з погляду внутрішньої ситуації в Японії, двосторонніх відносин із Росією, а також поточного статусу Північних територій.
Шановні колеги! В ході наших попередніх зустрічей ми вже неодноразово торкалися теми російсько-китайських відносин. Разом з тим це питання має надзвичайно широкий та багатогранний характер і зберігає свою актуальність. Тим паче, що воно здійснює все більший впалив як на ситуацію в світі, так і на інтереси України. З огляду на це, доцільно повернутися до нього ще раз.
Маю обмаль часу, а відтак торкнуся лише кількох головних питань.
Багатьом серед нас важко погодитися з тим, що Росія рухається до фашизму, чи, скажімо, що нинішній російський режим, або "путінізм", є фашистським; так би мовити, "фашизм із російським обличчям". Я впевнений, що багато росіян рішуче з цим не погодиться; і не лише росіян, але і немало західних науковців. Причини цього можуть бути різними.
Однак важливо називати речі своїми іменами.
Головне завдання виступу – обґрунтувати один з напрямків наукового прогнозу динаміки російського режиму. Акцент на слові «науковий», оскільки важливим є те, що неприпустимо змішувати поняття пропаганди та агітації і наукового прогнозу. Оскільки величезні обсяги пропагандистської інформації не дають нам жодних підстав для здійснення наукового прогнозування.
У заголовку теми мого виступу є два терміни, які не знаходяться в одній смисловій площині. Імітаційна демократія, на відміну від неототалітаризму, не є типом політичного режиму. Тим не менш, я виніс у заголовок саме ці дві точки, оскільки напрямок між ними найбільш чітко характеризує вектор, за яким рухається теперішній путінський режим.
З розпадом Радянського Союзу перед Росією постав складний комплекс проблем, вирішення яких мало для неї історичне значення. Інерція цього розпаду продовжилася в середині самої Російської Федерації як ядра російської та радянської імперії. Так Росія опинилась у системній кризі, зіткнувшись із загрозою економічної, соціальної та геополітичної катастрофи та втрати власної державності. Усвідомлення наслідків розпаду СРСР спричинило в російській еліті та російському суспільстві почуття втрати статусу «Великої держави». Від так, саме повернення цього статусу стало сприйматися ними як фундаментальна потреба Росії. При цьому відновлення розумілося, як повернення у склад Росії колишніх територій Російської імперії та відновлення впливу колишнього СРСР у світі.