*кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст
Російський телеканал «Life», відомий тим, що подавав інформацію, делікатно кажучи, незбалансовано, зник із телевізорів. Майже чотири роки люди з телекамерами і мікрофонами працювали, як завзяті заробітчани, тобто рівняючись на зарплату, а не на стандарти журналістської діяльності. Прагнув видаватися неабияким телеканалом новин. Проте відійшов у інший світ – соцмереж і сайту. Чи є в чому щось дивне?
Цілком випадково у листопаді 1991 року я став учасником візиту-відповіді до Москви Л.М.Кравчука, тоді ще Голови Верховної Ради УРСР. У той час у Москві проводилося багато нарад, як за ініціативою горбачовської, так і єльцинської, команди. Кожна з них накопичувала сили одна проти одної і шукала підтримки республік. Ми готувалися до референдуму про незалежність України. Росіяни вже тоді почали до нас ставитися з пересторогою, та й не тільки до нас. Проте цього намагалися не демонструвати. Навпаки, на відміну від "горбачовців", "єльцинці" загальними фразами всіляко підкреслювали підтримку сподівань союзних республік. Але, щойно мова заходила про конкретику, і вони, як равлики, ховалися в мушлю. Ми завжди могли відчувати внутрішню стриманість єльцинських росіян. Але, незважаючи на це, їздили на зібрання, ініційовані "єльцинцями", з більшою охотою, ніж на ті, що організовувались "союзниками".
Цілком можна вважати збігом обставин дві події в політичному житті Кремля 18 лютого 2017 р. Цього дня Путін офіційно визнав усю каламутну бюрократію донецько-луганських терористів справжніми документами. Паспорти, свідоцтва, дипломи та інші фарсові атрибути бойовиків, згідно з указом московського керівника, «руководствуясь общепризнанными принципами и нормами международного гуманитарного права», можна вільно використовувати в РФ. Це волевиявлення дозволяє усім персонажам із паспортами «республік» перетинати кордон між Росією і окупованими нею українськими територіями.
А. Дацюк, В. Садовський, Р. Марутян*
Підготовка до гібридної війни проти України розпочалась Російською Федерацією ще у 2004 р. Відкритій агресії Росії проти України передувала не тільки багаторічна підготовка ЗС РФ а також політична, економічна та інформаційна агресія. Після помаранчевої революції 2004 року, коли Кремлю не вдалося привести до президенства підконтрольного їм Віктора Януковича, керівництво РФ розпочало енергетичну і торговельну війну проти України. На всіх російських інформаційних ресурсах набирала обертів антиукраїнська пропаганда.
А. Дацюк, В. Садовський, Р. Марутян*
У реалізації власної геополітичної стратегії Російська Федерація як за часів Бориса Єльцина, так і за Володимира Путіна традиційно орієнтується на військову силу. При цьому важливе значення мають не лише політичні, а й економічні чинники. Воєнна політика Російської Федерації є агресивною і наступальною.
А. Дацюк, В. Садовський, Р. Марутян*
Мілітаризація державної політики та нарощування військового потенціалу останнім часом стають складовою сучасної агресивної форми зовнішньої політики Російської Федерації, яку вона проводить як по відношенню до своїх сусідів так й до інших країн. Анексія Криму, військова агресія Російської Федерації на Сході України та у Сирії створюють загрози миру та стабільності не лише у окремому регіоні, але й порушують всю систему міжнародної безпеки.
Останніми днями в українському експертному колі розгорілася доволі гостра дискусія навколо статей Віктора Пінчука та Василя Філіпчука, опублікованих у, відповідно, американській газеті «Wall Street Journal» та українському електронному виданні «Апостроф». Статті, як відомо, містять пропозиції щодо можливих шляхів завершення загарбницької війни, яку Росія веде проти України.
*кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст
Російський тележурналіст Ніколай Сванідзе ще рік тому, в січні 2016 р. написав, що йому режим нагадує дивовижний гібрид Венесуели, фашистської Італії та допетровської Русі. Так він охарактеризував путінське правління. І додав, що це звірятко не уявляється історично життєздатним. Не думаю, що цими словами він хотів образити ще одне «звірятко» – двоголового орла, який завис над головами місцевого люду задовго до возвеличення недоторканця Путіна.
*кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст
Дивовижна толерантність багатьох західних політиків до путінських війн – саме те, що потрібно Кремлю для агресії на наступні країни. Звісно, плани будь-якого завойовника лежать у таємній шухляді, але багато його дій на виду, як от підготовка Путіна до підкорення Білорусі.
У наш час завоювати фізичний простір іншої держави важко без завоювання віртуального (фільми, музика, книги, відеоігри) та інформаційного просторів. Тому паралельно з підготовкою вторгнення в Україну нас довго годували російськими кінами про «старшого брата» і переконували «аналітикою» ТБ-агітаторів. У кого в голові застрягнув Кремль, той радісно вітав загарбника, який прямо з телевізора прийшов в Україну.
18 вересня 2016р. в Росії відбулися вибори депутатів Державної думи Федеральних зборів (ДД) 7-го скликання. Вперше з 2003р. вибори пройшли за змішаною виборчою системою: із 450 депутатів Думи половина – 225 обиралися за пропорційною системою (за партійними списками по єдиному федеральному округу), друга половина – за мажоритарною системою, по одномандатних округах. Попередні парламентські вибори в 2007 і 2011рр. відбувалися виключно за пропорційною системою, хоча в 1993, 1995, 1999 та 2003рр. вже використовувалась змішана система.