Втрата Москвою своїх основних важелів впливу на вірмено- азербайджанські відносини і навіть більше, на регіон Південного Кавказу вцілому стала одним із найважливіших геополітичних наслідків нещодавнього поновлення Азербайджаном свого контролю над Нагірним Карабахом.
https://www.pic.com.ua/60-rokiv-60-rokiv-videnskij-konventsii-pro-konsulski-znosyny.html
Останнім часом поняття «рашизм» набуває все більшого поширення. З’явилося кілька десятків статей. Його обговорюють політологи та журналісти. Заговорили навіть про «рашизознавство».
9 серпня 2022 року Центр дослідження росії за організаційного сприяння Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв організував круглий стіл на тему: «“Рашизм”: що це?» в Медіацентрі ГДІП.
Модератором заходу став керівник Центру дослідження росії, Міністр закордонних справ України (2007–2009 рр.) Володимир Огризко.
Безпекова ситуація навколо України, що загострювалася майже два місяці, стала предметом перемовин різного рівня між США та РФ. Сторони розпочали з обміну різкими заявами, аж до ультимативного характеру, і цей дипломатичний дует РФ—США звучить дедалі частіше й гучніше. Такий стан справ доволі вигідний для обох його учасників.
Унікальне покликання України як цивілізаційного суб’єкта полягає у виконанні щодо сусідньої Росії стратегічної місії.
Серед кліше російської пропаганди особливе місце посідають «зовнішнє управління Україною» та «спонукання України до миру».
Час від часу кремлівські вожді зображають із себе «істориків» (останнім часом – В. Путін та Д. Медвєдєв), і з огидною претензією на абсолютну істину починають вести теревені про «великий російський народ» та «русский мир», який не відає ніяких кордонів і якому призначена всесвітня місія порятунку всього людства. При цьому, зазвичай, навіть не припускають думки повідати світові, яким чином цей «народ» постав, і на чиїх кістках та крові покоїться його «благоденствіє». А для відповіді на це питання достатньо, бодай, прискіпливо глянути на долю тих народів, яким волею загарбницьких забаганок Москви довелось опинитися і – ні, не жити, а мучитись, - в цій державі. Мова йде про корінні народі Російської Федерації.
Росія – це «нечто страшное,
смешное и стыдное»
Д.Биков, російський письменник
https://echo.msk.ru/blog/bykov_d/2761932-echo/
Розвиток Росії впродовж останніх двох десятиліть мав своїм наслідком появу низки явищ, що призвели до масштабних змін як у внутрішньополітичній ситуації країни, так і її становища на міжнародній арені. Жодним чином не претендуючи на всеосяжний аналіз згаданих подій, спробую позначити бодай головні виклики, які постали перед сьогоднішньою Росією та поділитися своїм баченням її подальших перспектив.
Переважним чином аналізуватиму матеріали з російських джерел, уникаючи у такий спосіб звинувачень у русофобії. Це, однак, зовсім не означає, що я погоджуюсь з позицією, усіма оцінками та підходами тих чи інших згадуваних мною авторів.
Близько двох місяців назад Азербайджан неочікувано здобув швидку й переконливу перемогу над Вірменією у Другій Карабаській війні. Вона, як відомо, завершилася 10 листопада підписанням, за ініціативи Москви, президентами Азербайджану та Росії, а також прем’єр-міністром Вірменії заяви про повне припинення вогню та всіх військових дій у зоні нагірнокарабаського конфлікту.
Доволі значна частина експертів розглядає підсумки війни як значну зовнішньополітичну перемогу РФ. Адже Росія, на їхню думку, проявила себе як потужний зовнішньополітичний гравець та ефективний менеджер із врегулювання конфліктів, який спромігся забезпечити припинення вогню, посилити впливовість у регіоні, а також залежність від себе не лише Вірменії, але й Азербайджану, з огляду на розміщення відтепер на його території російського військового контингенту.