ukr

Ю.Костенко. Після провалу Будапештських гарантій. Як і чи працюватимуть багатосторонні міжнародні інструменти у сфері безпеки і роззброєння?


Статті

70-90-ті роки минулого століття увійдуть в історію людства як період інтенсивних спроб досягнути нарешті реальних результатів на шляху налагодження мирного співробітництва між державами, обмеження гонки озброєнь, скорочення їх певних видів і тим самим завершити створення розпочатої у 1945 році укладенням Статуту ООН повоєнної системи міжнародної безпеки. У цьому контексті висловлю два загальних міркування.

По-перше, цими результатами у військовій сфері є набуття чинності вагомими для справи миру багатосторонніми міжнародними угодами, зокрема Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, Договором про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, Конвенцією про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення, Договором про звичайні збройні сили у Європі, Договором про відкрите небо. Безперечно, ці важливі документи сприяли зниженню протистояння між НАТО та Варшавським Договором, зміцнили довіру й безпеку її членів. Сьогодні більшості політиків, котрі приймали військово-політичні рішення, дипломатів, які реалізовували на практиці ці рішення, вже немає з нами, проте очевидно, що їх праця дозволила людству уникнути в кінці 20-го століття глобальної військової катастрофи, досягти розрядки міжнародної напруженості.

По-друге, у нинішньому глобалізованому світі будь-які деструктивні зміни у сформованій титанічними зусиллями представників багатьох держав світу повоєнній системі міжнародної безпеки і стабільності, будь-які порушення юридичних підвалин цієї системи окремою країною і в певному регіоні мають негативні, а інколи катастрофічні для загальносвітових міждержавних відносин, знижують поріг виникнення регіональних конфліктів.

Сьогодні лунають голоси, зокрема з Пекіна, про те, що Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин більше не працює. Правда, досі ніхто не те що не створив нову систему, але й не знає, яким чином це можна зробити.

Розглядаючи наслідки брутального порушення Кремлем своїх міжнародних зобов'язань щодо України, не можу не погодитись із міркуванням В.А. Василенка про те, що «укорінені в російській ментальності антиукраїнські ідеологеми та реваншистські прагнення визначають зміст зовнішньої політики Росії щодо України та її кінцеву стратегічну мету, яка передбачає тотальне знищення останньої як національної одиниці, суб'єкта міжнародного права та геополітичної реальності». Так хочеться сказати, що прийшов вдруге до влади у Кремлі політик, про якого сьогодні співають відомі пісні, й українсько-російські відносини надовго зайшли у глухий кут. Але ні. Згадаймо грубі попрання загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, спроби анексії Криму на початку 90-х років минулого століття, кризу у двосторонніх відносинах, викликану подіями навколо острова Тузла. Сьогоднішня брутальна анексія Росією Криму й частини Донбасу, ведення проти України так званої гібридної війни – це тривала стратегічна лінія Кремля, закорінена на несприйняття для «російського світу» існування України як держави.

Аналізуючи спровоковану агресією Росії глибоку кризу світової міжнародно-правової системи, яка склалась після Другої світової війни, розпочати, очевидно, варто із Статуту ООН. Реалії сучасного світу є такими, що викладені в цьому основоположному документі базові постулати захисту миру і безпеки держав не є адекватними, не можуть на практиці захистити країну від агресії постійного члена Ради Безпеки ООН. Якщо називати речі своїми іменами, то ООН виявилась безпорадною перед агресією Росії проти нашої держави. Резолюція Генасамблеї ООН від 27 березня 2014 року щодо суверенітету і територіальної цілісності України, на жаль, внаслідок її рекомендаційного характеру, не може бути інструментом відновлення статус-кво. Варто додати, що агресивні дії Росії грубо порушують основні принципи співіснування держав на європейському континенті, зафіксованих у 1975 році у Заключному акті Наради з безпеки й співробітництва в Європі: незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав.

У більшості держав світу, що, зокрема, підтримали згадану вище резолюцію ГА ООН, закономірно виникає питання, яким же чином можна якщо не уникнути, то мінімізувати загрозу порушення їх територіальної цілісності. Відповідь на це вкрай важливе для майбутнього багатьох країн питання є непростою, далі ми ще повернемося до неї. Зараз же варто наголосити, що грубе порушення Росією положень Статуту ООН, принципів Заключного акту підриває основи міждержавних відносин, довіру до взятих державами, у першу чергу ядерними, на себе зобов'язань. Відсутність довіри веде до системної кризи міжнародних відносин, руйнує співробітництво в усіх без виключення сферах: військовій, політичній, економічній, гуманітарній.

У першу чергу це стосується зобов'язань держав у ядерній сфері. Дії Росії підривають дві основні вимоги Договору про нерозповсюдження ядерної зброї: для неядерних держав – не отримувати ядерної зброї, для ядерних держав – продовжувати роззброєння. Приєднуючись до ДНЯЗ, Верховна Рада України у Законі від 16 листопада 1994 року висловила ряд застережень, четверте з яких: «Загроза силою чи її використання проти територіальної цілісності та недоторканості кордонів чи політичної незалежності України з боку будь-якої ядерної держави, так само, як і застосування економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, розглядатимуться Україною як виняткові обставини, що поставили під загрозу її найвищі інтереси». Як виявляється, у нас є певні юридичні підстави для денонсації участі в ДНЯЗ. Інше питання, чи варто це робити, чи буде це в наших національних інтересах.

Як відомо, щодо участі України в ДНЯЗ є окремий міжнародний документ – Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, укладений у Будапешті 5 грудня 1994 року. Як Посол України на переговорах НБСЄ та у Австрійській Республіці я мав нагоду бути у складі урядової делегації нашої країни при підписанні цього Меморандуму. Незважаючи на урочистість моменту, присутність глав основних ядерних держав, нас на цій церемонії не залишало почуття невдоволення. Ми розуміли, що не вдалось схилити основних світових гравців до укладення більш ґрунтовного, юридично зобов'язуючого документа. Пунктом другим політичної угоди-Меморандуму передбачено зобов'язання ядерних держав – Росії, Великобританії та США – «утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином, згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй».  Пізніше аналогічні зобов'язання узяли на себе дві ядерні держави – Франція та Китай. Проте російська агресія проти України засвідчила фактичну декларативність цього документа, адже він не передбачає будь-яких санкцій для ядерних держав при порушенні його положень. Не містить він і жодних зобов'язань цих держав застосовувати силу для захисту територіальної цілісності України. Таким чином, нашій державі не було надано практичних гарантій безпеки, не створювався механізм їх застосування.

Зрозуміло, що негативний приклад України як країни, що не отримала гарантій своєї безпеки навряд чи стане аргументом на користь зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї, стимулюватиме бажання у інших, сьогодні ще неядерних держав, брати на себе відповідні юридичні зобов'язання, зокрема ставити ядерну діяльність під контроль МАГАТЕ.

Відсутність довіри між державами (а про яку довіру може йти мова, коли ти знаєш, що офіційно передана тобою інформація у сфері безпеки може бути використана агресором проти тебе?) підриває самі підвалини співпраці, яка передбачається положеннями цілого ряду міжнародних договорів. Візьмемо, наприклад,  Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань, учасником якого є Україна з 1996 року. Відповідно до положень цього міжнародно-правового документа на території нашої держави розгорнуто одну сейсмологічну станцію (Малин) та термінал передачі інформації – Національний центр даних (Макарів). Станція і термінал підключені до Міжнародної системи моніторинг) Центру даних у Відні. Іншим прикладом може бути Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї та про її знищення, учасником якої є Україна з 1993 року. Наша держави ніколи не мала наміру розробляти, накопичувати та застосовувати хімічну зброю. Водночас під дію КХЗ підпадає близько 20 українських підприємств об'єктів хімічної промисловості. Щороку наша держава представляє національні декларації стосовно вказаних об'єктів хімічної промисловості та здійснення експортно-імпортних операцій з визначеними Конвенцією хімікатами, приймає інспекції Технічного секретаріату ОЗХЗ.

Отже, повертаючись до тези про засоби мінімізації загроз національній безпеці за умов спровокованого Росією руйнування міжнародно-правових підвалин базових регуляторів, держави будуть, у кращому випадку, більш обережніше оцінювати ризики обов'язкового оприлюднення тієї чи іншої чутливої інформації, а у гіршому – свідомо йтимуть на відмову від її надання, порушуючи тим самим свої зобов'язання. Іншим, очевидно більш продуктивним, шляхом такої мінімізації є пошук надійних союзників, партнерів, здатних підставити своє надійне плече у разі небезпеки, орієнтація на потужні військово-політичні структури, які можуть виступити гарантом безпеки. Не випадково, що в останні місяці в Україні різко виросла кількість тих, хто волів би бачити нашу країну у складі НАТО.

Окремо варто зупинитись на Договорі про звичайні збройні сили в Європі. Адже цей Договір був основним фундатором безпеки на Європейському континенті з моменту його укладення у 1990 році, дозволив значно зменшити наступальний потенціал колишніх держав-супротивників, забезпечив ефективний контроль над рівнями звичайних озброєнь в районі від Атлантичного океану до Уральських гір. Головним інструментом виконання його положень є обмін інформацією та здійснення інспекцій об'єктів контролю. Так і не виконавши Стамбульських зобов'язань про вивід своїх військ та озброєнь з Молдови та Грузії, Росія у 2007 році призупинила участь, а 11 березня 2015 року остаточно вийшла з цього Договору, що стало логічним кроком за умов застосування нею такого типу важких озброєнь на Сході України. Звичайно, що Договір не може функціонувати в районі військових дій, коли сотні російських танків, артилерійських систем беруть участь у збройній агресії проти Української держави. До того ж, у відповідь на анексію Криму було зупинено військове співробітництво між НАТО і Росією. За цих умов і Україна, на жаль, не може сьогодні виконувати положень цього Договору. Це ж стосується й заходів щодо зміцнення воєнної довіри та безпеки, визначених Віденським документом НБСЄ 1999 року, зокрема, обміну воєнною інформацією, обміну даними про основні системи озброєнь і військової техніки, механізму консультацій і співпраці у зв'язку з незапланованою військовою діяльністю, проведенням інспекцій та візитів на військові об'єкти. У той же час позитивним є те, що військові дії на Сході України не завадили нашій державі виконувати положення Договору про відкрите небо шляхом здійснення польотів спостереження. В кінці червня цього року спільна місія Швеції, Німеччини та України на шведському літаку виконала спостережний політ над територією РФ.

Слід також зазначити, що в ЗМІ неодноразово були повідомлення про застосування бойовиками фосфорних, касетних боєприпасів російського виробництва. А фосфорна зброя, наприклад, заборонена Протоколом ІІІ Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї.

Варто додати, що конкретним результатом агресивних дій Росії на українському напрямі є ескалація гонки озброєнь, у першу чергу в Європі. Як бачимо, проводяться масштабні військові навчання, збільшуються військові бюджети, модернізується військова техніка.

Отже, розгляд викладених вище питань засвідчує: головним висновком є те, що брутальною агресією проти України Росія вивела себе за рамки товариства цивілізованих держав світу, які в ім'я збереження глобального миру і стабільності дотримуються добровільно узятих на себе міжнародно-правових зобов'язань у сфері безпеки та роззброєння, стає ядерною державою-ізгоєм. Демократичний світ, країни, що стоять на принципах підтримки і розвитку підвалин світової системи безпеки можуть протиставити російській політиці руйнування усталених міжнародних зв'язків, ставки на військову силу у вирішенні проблемних питань, економічного тиску на Європу лише одне неухильне й послідовне виконання своїх зобов'язань за міжнародно-правовими документами. Тим самим вони демонструють усьому світу авантюрність й безперспективність таких дій кремлівського керівництва. Адже розвал усталених принципів мирного співіснування держав, знищення правових механізмів підтримки крихкої довіри між країнами, це те, що потрібно сьогодні Кремлю для відновлення своєї гегемонії не лише на теренах СНД, але й у Східній Європі, для реалізації планів створення багатополярного світу.

 

Як виявляється, МЗС України, на додаток до вже зробленого, має:

 

- Підготувати ґрунтовний аналітичний документ з комплексним аналізом усіх порушень Росією положень міжнародно-правових документів у сфері безпеки та роззброєння, руйнування підвалин повоєнної системи безпеки, свого роду Білу книгу російських злочинів проти світового правопорядку;

- Силами диппредставництв нашої держави закордоном зробити переклад цього документа на робочі мови країн, у першу чергу тих, які ще недостатньо розуміють загрози з боку Росії для світової системи безпеки;

- Довести цей документ не лише до зовнішньополітичних відомств вказаних вище країн, але й розповсюдити його як робочий документ ГА ООН, НБСЄ, Конференції з роззброєння тощо;

- Провести у Києві презентацію для широкого загалу виданого українською мовою документа / Білої книги;

- На основі цього документа / Білої книги підготувати і внести на розгляд чергової сесії ГА ООН проект резолюції щодо порушення Росією базових міжнародно-правових документів, що регулюють підвалини повоєнної системи безпеки;

- Активно використовувати тему брутального порушення Росією міжнародно-правових документів у сфері безпеки та роззброєння на інших світових й регіональних форумах з цих питань.

01.02.2016 21:06:00