Центр дослідження Росії

Маркіян Чучук*: Татарстан у федеративній системі Росії: опора чи міна уповільненої дії?

^*надзвичайний і Повноважний Посол України

Питання щодо місця й ролі Республіки Татарстан у федеративній системі Росії  є надзвичайно складним і багатовимірним; його розгляд потребує комплексного підходу. Крім власне федеративного аспекту у випадку Татарстану існує низка інших контекстів, без врахування яких повноцінне розуміння проблеми було б неможливим.

Оскільки Татарстан є національною республікою у складі РФ, важливо брати до уваги історико-політичні обставини і національно-етнічні аспекти. Не менш важливо враховувати цивілізаційні і релігійні аспекти, причому не лише в регіональному вимірі, але й з врахуванням суперечливих процесів глобалізації. Республіка Татарстан займає особливе становище у федеративній системі РФ і є єдиним суб’єктом, який зберіг у своїй Конституції згадку про суверенітет і державність, інститут громадянства та інститут президентства Республіки. Якщо національна проблема в Татарстані не є порівняно гострою, то міжконфесійні відносини можуть стати причиною серйозних потрясінь у координатах федеративної системи Росії. При цьому існуючий баланс у відносинах між федеральним центром і республікою Татарстан є нестабільним і визначається не досягненням порозуміння й згоди між двома суб’єктами, а рівновагою сил. Відтак, за певних обставин у перспективі Татарстан може стати серйозним джерелом напруження для усієї Російської Федерації.

Татарстан у складі РФ: загальна інформація².

Республіка Татарстан розташована в центрі РФ, у місці злиття двох великих рік Європи— Волги і Ками. Загальна площа республіки складає 67 836 тис. кв. км (0,4 % від загальної площі РФ). Столиця Татарстану місто Казань знаходиться на відстані 797 км на схід від Москви.

За даними Всеросійського перепису населення 2010 року, в Татарстані проживає 3786, 4 тис. чоловік. Республіка Татарстан займає восьме місце в Росії за чисельністю населення після Москви, Санкт-Петербурга, Краснодарського краю, Республіки Башкортостан, Московської, Свердловскої і Ростовської областей. У 2010 році чисельність татар в Татарстані склала 2 012 571 чоловік (53,2 %), росіян – 1 575 361 чоловік (39,7 %). При цьому загальна чисельність татар в РФ за переписом 2010 року становила 5310,6 тис. чоловік, татари є другим за чисельністю народом в РФ після росіян. Серед важливих особливостей демографічного розвитку населення Татарстану слід виокремити зближення характеру поведінки населення різних національностей, особливо татарського та російського. Висока народжуваність татар, що виявлялась протягом майже усього ХХ століття, порушилась наприкінці століття – на початку ХХІ століття, головно завдяки асиміляційним процесам. У результаті загальна народжуваність у татарського і російського населення вирівнялась³.

Згідно Ст.8 Конституції Татарстану, державними мовами республіки є «рівноправні татарська і російська мови». Традиційними для республіки конфесіями є іслам та православ’я. Татари і башкири сповідують переважно іслам, а росіяни, марійці, удмурти, мордва – православні християни.

Основу правової бази республіки становлять Декларація про державний суверенітет, Конституція і Договір про розмежування предметів відання і повноважень між органами державної влади РФ і органами державної влади РТ. Главою держави і найвищою посадовою особою республіки є Президент, який очолює систему виконавчих органів державної влади в республіці і керує роботою Кабінету Міністрів – виконавчого і розпорядчого органу державної влади. Кандидатура Прем’єр-міністра затверджується парламентом Татарстану за пропозицією Президента. Найвищим представницьким і законодавчим органом державної влади республіки є однопалатна Державна Рада (парламент).

Татарстан - один з найрозвиненіших в економічному відношенні регіонів Росії. Головне багацтво надр – нафта. На території Татарстану розташована частина Волго-Уральської нафтогазової області. Запаси оцінюють у 800 млн. т видобувної нафти, розвідані запаси становлять 900 млн. т, а сумарні ресурси нафти – 4 млрд. т. У Татарстані щороку добувають близько 32 млн. т нафти. Серед суб’єктів РФ за обсягом валового регіонального продукту Татарстан посідає восьме місце. Республіка використовує 2,2% сільгоспугідь Росії і виробляє близько 5% сільськогосподарської продукції Росії. Татарстан стабільно посідає п’яте місце серед суб’єктів РФ за обсягами зовнішньоторговельного обороту. Промисловий профіль республіки визначають нафтохімічний комплекс (видобуток нафти, виробництво синтетичного каучуку, шин, поліетилену), потужні машинобудівні підприємства тощо. Близько 94% усього обсягу реалізації продукції нафтогазового комплексу забезпечують чотири підприємства: «Татненфть», «Нижнекамскнефтехим», «Нижнекамскшина», «Казаньоргсинтез». Камський автомобільний завод (КАМАЗ) посідає 11 місце серед провідних світових виробників важких автомобілів і 8 місце за обсягами випуску дизельних двигунів. Попри низькі світові ціни на нафту і нафтопродукти, у 2016 році економіка Татарстану демонструє стабільну позитивну динаміку, що перевищує середньоросійські тенденції⁴.

Татарстан має давню історію, поєднання принаймні трьох типів культурних взаємовпливів (тюркського, слов’яно-руського і фінно-угорського), а також двох релігій (ісламу та християнства), визначає унікальність регіону. Водночас дослідники відзначають: «Етнічне ядро татар сформувалось в епоху Золотої Орди. Попри значимість загальнотюркського і булгарського періодів, ключовою залишається Золота Орда. Саме у цей момент складається євразійське  мислення татар. Саме в Золотій Орді закріплюється євразійська форма імперії, яка й стає основною ідеєю на наступні століття. Не тільки Золотій Орді, але й Російській імперії властиві риси євразійства, що відрізняють їх від римського і візантійського шляху»⁵.

Іншою важливою особливістю Татарстану є те, що він є центром тяжіння для татар, що проживають за межами республіки, а також для інших тюркських народів Росії. Татарстан є потужним релігійним центром для мільйонів мусульман Росії. Татарами створена мережа національно-культурних автономій в Росії. В російських регіонах сьогодні офіційно зареєстровано 182 татарські громадські організації⁶. Крім того, не слід недооцінювати ту обставину, що внаслідок тривалого співжиття в одній державі і перебігу процесів асиміляції немало відомих й впливових російських діячів мають татарське походження^7.

Більше того, татари офіційно реалізують практику, яку самі ж називають «Великий Татарстан». У статті 14 Конституції Татарстану записано, що «Республіка Татарстан надає сприяння у розвитку національної культури, мови, збереження самобутності татар, що проживають за межами Республіки Татарстан». Згідно цієї практики, татарські громадські організації засновані в колишніх радянських республіках, а також в інших країнах Європи та Азії. Їх неповний перелік дає уявлення про непересічну роль татарського фактора на євразійському просторі⁸. 

Коротка хронологія історії відносин Татарстану і федерального центру Росії.

Першою державою в регіоні була Волзька Булгарія, створена на рубежі ІХ-Х століть. У 922 році державною релігією став іслам. У 1236 році Булгарія увійшла до складу імперії Чінгіз-хана й згодом стала частиною Золотої Орди. Після розпаду Золотої Орди виникла нова держава – Казанське ханство (1438 р.), яке у 1552 році було завойоване Московією. Після взяття Казані до 1708 року формально існувало Казанське царство, яке згідно реформи Петра І було перетворено у Казанську губернію. У 1920 році була проголошена Татарська Автономна Радянська Соціалістична Республіка у складі РРФСР.  

30 серпня 1990 р. Верховна Рада Татарстану ухвалила Декларацію про державний суверенітет⁹, 24 жовтня 1991 року було ухвалено Постанову Верховної Ради Татарстану «Про Акт державної незалежності Республіки Татарстан»¹⁰.

У березні Татарстан 1992 відмовився підписати федеральний договір (як і Чечня). 21 березня 1992 р. відбувся референдум про державний статус Татарстану. На запитання «Чи згодні Ви, що Республіка Татарстан – суверенна держава, суб’єкт міжнародного права, яка будує свої відносини з Російською Федерацією й іншими республіками, державами на основі рівноправних договорів?» дали позитивну відповідь 61,4 %  жителів республіки.

У листопаді 1992 ухвалена Конституція Татарстану, яка проголошує Татарстан суверенною державою¹¹. У червні 1993 Татарстан бойкотував Конституційну нараду в Москві. У грудні 1993 республіка бойкотувала федеральний референдум щодо проекту нової Конституції РФ (частина населення, головно росіяни, які складали майже половину мешканців республіки і проживали переважно в містах, все ж проголосували); в цілому голосування щодо проекту Конституції РФ  було визнано таким, що не відбулось, бо у ньому взяло участь менше, ніж 15 % виборців¹².

Вимагаючи від татар відмовитись від повного відділення від РФ, Москва залякувала Казань війною, ізоляцією, розколом в самій республіці, чинила особистий тиск на лідерів республіки. Наприклад, спікер російського парламенту Р. Хасбулатов лякав Татарстан повторним взяттям Казані і погрожував привезти татарського лідера М.Шаймієва в Москву у залізній клітці, як поступали російські царі з повстанцями перед їх стратою¹³. Водночас Кремль посилав сигнали, що за умови збереження союзу з РФ Москва згодиться з тим, що Татарстаном безроздільно керуватиме клан М.Шаймієва і обіцяв йому серйозні економічні преференції. У результаті Татарстан не наважився йти шляхом Чечні і віддав перевагу укладенню угоди з Москвою, хоча й цілковито унікальної для РФ з огляду на особливі пільги для республіки.

15 лютого 1994 було підписано «Договор о разграничении предметов ведения и взаимном делегировании полномочий между органами государственной власти Российской Федерации и органами государственной власти Республики Татарстан»¹⁴, у якому зазначалось, що «Республика Татарстан как государство объединена с Российской Федерацией». Татарстан де-юре отримав особливий конфедеративний статус у складі РФ. Особливі відносини суб’єктів Договору було додатково зафіксовано у 12 таємних угодах щодо військової і безпекової сфери, оподаткування нафтових доходів і пільгових алкогольних акцизів, приватизації, землекористування і землеволодіння тощо. Разом з Конституцією РФ і Конституцією Республіки Татарстан, Договір став правовою основою формування російсько-татарстанської моделі взаємовідносин між федеральним центром і суб’єктом федерації.

Договір дав поштовх процесу підписання аналогічних договорів про розмежування предметів відання між органами влади Росії і суб’єктів федерації. До кінця 1990 років 42 договорами було охоплено 46 регіонів. Останній договір було підписано 16 червня 1998 року з Москвою, що не позбавлено певного символізму. Головним теоретиком, пропагандистом договірного регулювання і практичним менеджером укладення договорів був С.Шахрай, який очолював відповідну Комісію при Президентів РФ.

Наприкінці 1994 р. розпочалась війна в Чечні, якою серед іншого Кремль продемонстрував усім нацменшинам, що станеться у разі їх непокори Москві, і дав зрозуміти Татарстану та іншим національним республікам, що більше поступок з боку федерального центру не буде. Втім, керівництво Татарстану ще достатньо тривалий час займало особливу позицію у чеченському питанні. Зокрема, не ставилося жодних перешкод наданню «гуманітарної допомоги» чеченському народу, місцеві національні організації продовжували підтримувати контакти з  Дудаєвим, Басаєвим, Масхадовим та іншими лідерами чеченських сепаратистів, в Татарстані діяло офіційне представництво Чечні-Ічкерії. І тільки після початку другої чеченської війни 1999 року і приходу до влади В.Путіна це представництво було закрито, а видимі контакти з Чечнею припинені.

Протягом 1994-2002 рр. татарський лідер М.Шаймієв вважався одним із чільних російських політиків федерального рівня і брав активну участь у політичному житті РФ, демонструючи виняткову політичну гнучкість. Наприклад, на президентських виборах в Росії 2000 року блок «Вся Россия», неформальним лідером якого був М.Шаймієв, спочатку підтримував групу Лужкова-Прімакова-Тітова (громадська організація «Отечество»), однак у вирішальний момент підтримав В.Путіна, який цій групі опонував. Повноваження М.Шаймієва як президента Татарстану неодноразово продовжувались Кремлем у позаконституційні способи аж до 2010 р.

Початок 2000 –х років нерідко характеризується експертами як новий етап розвитку федеративних відносин, який заторкнув договори про розмежування повноважень між федеральним центром і суб’єктами федерації. Президент В.Путін розпочав переділ політичного і правового простору Росії на користь федерації, свого роду “федеральну реконкісту”.  Складні, багатовимірні і суперечливі процеси відбувались одночасно у правовій площині, політичному вимірі і практичному протистоянні федерального центру з регіонами¹⁵.

У 2000 році друга війна в Чечні завершилась перемогою Москви і встановленням промосковського режиму в республіці. Після певної стабілізації ситуації у Чечні, Кремль твердо зажадав від Татарстану приведення відносин з федеральним центром у відповідність до Конституції РФ. Навесні 2002 року внаслідок жорсткого тиску Кремля і особистого втручання В.Путіна була ухвалена нова редакція Конституції Татарстану, в якій суверенітет республіки було суттєво обмежено і зафіксовано статус республіки як суб’єкта РФ.

У результаті складної боротьби чинність низки договорів, які були укладені на 5 років, завершилась і керівники суб’єктів федерації один за одним «добровільно» відмовились від їх продовження, відповідно скоригувавши місцеве законодавство. У такий спосіб на початку 2000 років припинили існування практично усі договори про розмежування повноважень між федеральним центром і регіонами. Винятком став лише Татарстан, який зумів відстояти особливий шлях розвитку.

Втім, суттєвих обмежень суверенітету не уникнула й Казань. Протягом 2000 - 2002 років Татарстан вніс до своєї Конституції низку змін, згідно з якими він став «рівноправним суб’єктом РФ»¹⁶. Порівняння ключових положень двох редакцій Конституцій Республіки Татарстан - 1992 року і 2002 року - наведено у Таблиці 1. Дослідники відзначають низку правових колізій і невідповідностей між новою редакцією Конституції Республіки Татарстан і Конституцією Російської Федерації. Ці невідповідності передусім стосуються трьох ключових елементів – «суверенітет», «громадянство» і «президент». Республіка Татарстан стала єдиним суб’єктом РФ, який зберіг у своїй Конституції згадку про суверенітет і державність, інститут громадянства (Стаття 1 Конституції РТ) та інститут президентства Республіки¹⁷.

У червні 2007 року набув чинності новий договір про розмежування повноважень між Татарстаном і РФ, який усунув низку суперечностей між федеральним і татарстанським законодавством¹⁸. Договір був укладений на 10 років. Згідно нового Договору, Республіка Татарстан поіменована «державою», однак реальний перелік повноважень у порівнянні з попереднім Договором суттєво звужено, обмежено можливості для інституту громадянства Татарстану, тощо. Порівняння ключових положень двох редакцій Договору наведено у Таблиці 2.

Зі скасування Договору 1994 року було скасовано й низку особливих пільг та преференцій, встановлених для Татарстану. Втім, республіка встигла завчасно підготуватись до такого кроку. Наприклад, ще наприкінці 2005 року у Татарстані було створено особливу економічну зону промислово-виробничого типу «Алабуга», яка передбачала низку податкових пільг. Крім того, Татарстан є одним із найбільших боржників перед федеральним бюджетом, поступаючись лише Краснодарському краю, Москві і Московській області. Загальний борг Татарстану на початок поточного року становив 91, 3 млрд. рублів¹⁹.

У березні 2010 М.Шаймієв пішов у відставку, обравши собі правонаступника Р.Мінніханова; втім, сім’я М.Шаймієва й надалі контролює понад 70% економічного потенціалу Татарстану і відіграє важливу, хоча й приховану роль в російській федеральній політиці. 

Татарстан у контексті федеративної системи РФ

Загалом відносини Казані з Москвою з одного боку, частково відображають загальноросійські тенденції, з іншого боку, є унікальними.

У період з початку і до кінця 90-х років Москва перебувала у стані постійних політичних пертурбацій (ГКЧП і розпад СРСР, спроба перевороту 1993 р.), управлінського хаосу, наростаючих проблем у відносинах з регіонами, передусім з Чечнею, й в економічній скруті. Тому не бажала виникнення нового вогнища конфлікту й була готова до  значних поступок Татарстану, за винятком його реального відокремлення. Як зазначають дослідники, у цей час «демократичні інститути служили фасадом для реального політичного процесу, зв’язаного з переділом державної власності. Основною структурною характеристикою режиму цього періоду було переважання неформальних інститутів; правлячу коаліцію формували дві категорії акторів – найбільші економічні актори (олігархи) і частина глав регіонів...»²⁰. Водночас у національних республіках важливе значення відігравали національні рухи. Цей період більшістю експертів характеризується як час активної децентралізації, чи навіть фрагментації Росії.

Початок хаотичній децентралізації було покладено знаменитим висловом Б.Єльцина, зробленим ним під час виступу в Казані 6 серпня 1990 року: «Беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути». Перехід від такої популістської моделі до нового формату відносин між центром і регіонами зазвичай характеризують як посилення централізації, зміцнення вертикалі влади і повернення унітарних принципів управління державою.

Однак з плином часу з’ясувалось, що унітаризація і зміцнення вертикалі влади в Росії дедалі більше набувало особливої форми. Її суть полягала у тому, що реалізація влади здійснювалась не в координатах правового поля, а у формі встановлення/відновлення імперського чи квазімперського порядку. Як відзначали російські аналітики, «імперія намагалась добитись зацікавленості регіональних еліт у стабільності центру шляхом усунення політичної конкуренції і «призначення» в еліту на основі принципу особистої відданості. При цьому, не володіючи достатніми ресурсами для тотального контролю над регіонами, імперія вимушено допускає елементи нецентралізації (не плутати з децентралізацією) – тобто байдужість і терпимість щодо дій регіональних властей за межами домовленостей»²¹.

У такому контексті загальна схема становлення відносин з федеральним центром після проголошення Татарстаном незалежності  достатньо зрозуміла. Місцева еліта використала націоналістичні і релігійні почуття місцевого населення для підняття ставок у політичних змаганнях з Москвою. Натомість шляхом погроз і підкупу Москва схилила правлячий клан М.Шаймієва до оборудки, дозволивши йому взяти під політичний і економічний контроль практично всю республіку. Клан отримав від Москви пільги і преференції через укладання Договору про розмежування повноважень вкупі з пакетом таємних угод. Проголосивши формальну незалежність, Татарстан зберіг юридично оформлену єдність з РФ.   Федеральний  центр залишив  нафтову  і нафтохімічну галузь  у розпорядженні місцевої еліти, однак не дозволив приватизувати найбільший машинобудівний завод КАМАЗ, залишивши його у загальноросійський власності. 

Компромісу було досягнуто тому, що під час протистояння жодна сторона не мала вирішальної тактичної переваги, а ціна силової конфронтації була занадто висока для обох сторін й тому неприйнятна.

З іншого боку, майже половину населення Татарстану складали росіяни, які у містах і окремих розвинених районах мали більшість. У разі жорсткого протистояння з Москвою Татарстану загрожувала громадянська війна на національному ґрунті і неминуча поразка Казані з великими втратами. Татарстан є внутрішнім анклавом РФ, який у разі протистояння з Москвою опинився б в ізоляції. Довге співжиття з росіянами в одній державі і значний рівень асиміляції татарського населення частково зняли гостроту протистояння на національному ґрунті і були певним запобіжником переростання конфлікту у силову фазу. Розуміння усього цього обмежувало сепаратистські амбіції М.Шаймієва. У цьому була низка принципових відмінностей Татарстану від Чечні, яка увійшла до складу Російської імперії лише у 1859 році після 50-річної колоніальної війни.

З приходом до влади В. Путіна й по мірі старіння М.Шаймієва та зменшення його впливу на федеральному рівні, Кремль поступово добився законодавчого закріплення статусу Татарстану як суб’єкта РФ і поступово відібрав більшу частину особливих місцевих повноважень і пільг. Втім, формальна згадка про державність і суверенітет у татарському законодавстві збережена. Якщо врахувати поступове збільшення частки татарського населення в республіці, зміцнення ісламу і національних традицій, самоідентифікацію татар, відмінну від російської, тощо, у перспективі можна прогнозувати нові загострення у відносинах між Москвою і Казанню, особливо у разі послаблення Росії в цілому. Тобто, дана модель не є історично стабільною, а швидше тимчасовим паліативним рішенням, ситуаційно прийнятним для російських і татарських правлячих еліт.

Теоретики російського федералізму як з боку Москви, так і з боку Казані нерідко аналізують становлення й розвиток федеративних відносин з точки зору балансу федеральної «вертикалі влади» і місцевої влади суб’єкта федерації, включаючи квазізаконні домовленості еліт з метою забезпечення стабільності і специфічного розподілу місцевих доходів.  Втім, у цьому вони не оригінальні. «Унітаризм і федералізм—дві впливові сили, які діють всередині союзної держави і визначають її образ в залежності від домінування однієї із них. Однак кожна із цих сил не втрачає свій вплив повністю. Якщо зникає унітарне начало, то держава піддається небезпеці дезінтеграції; якщо нежиттєздатним виявляється федералізм, то союзна держава перетворюється в абсолютне ціле»²². В експертному середовищі обговорюються концепції кооперативного і паралельного федералізму²³, ведуться дискусії стосовно того, чи є Російські Федерація договірною чи конституційною федерацією тощо.

Однак з точки зору реальної практичної політики слід відзначити, що теоретичні розробки у царині федералізму насправді не були основою для встановлення відносин між Москвою і Казанню, а є швидше вторинними сервільними міркуваннями політологів задля обґрунтування вже ухвалених політичних рішень.

Більше того, чимало дослідників скептично ставиться до ідеї функціонування російського федералізму взагалі. Зокрема, особливої уваги заслуговує наступне міркування: «Нормативно Росія продовжує залишатися федерацією, однак реальні політичні відносини між центром і регіонами регулюються інститутами обміну політичної лояльності і підтримання порядку та стабільності з боку регіонів на поступки і трансферти з боку федерального центру. Такі відносини вкладаються в рамки відомої моделі «принципал-агент», більше того, вони сприяють консервації центро-периферійного характеру відносин між центром і регіонами, який початково був притаманний Росії як імперії»²⁴. За ще радикальнішим висловом відомого російського дослідника федеративних відносин А.Захарова, Росія є «федерацією без федералізму», на його думку, інститут федералізму в Росії є «сплячим»²⁵. 

Феномен сепаратизму в новітній історії і сучасності Татарстану

Спостерігачам складно реалістично оцінити феномен сепаратизму в новітній історії і сучасності Татарстану у зв’язку з відсутністю у відкритих джерелах достовірної інформації, цензурою у російським ЗМІ, а також зумисними фальсифікаціями і провокаціями щодо згаданих питань як таких, що є особливо чутливими для політичного процесу в самому Татарстані і в Росії в цілому.

Втім, певні висновки можна вважати достатньо обґрунтованими. Починаючи з кінця 1980 років у Татарстані, як і у багатьох інших регіонах колишнього СРСР, почали створюватись громадські рухи і партії, головним чином націонал-політичного, культурного і релігійного спрямування. Наймасовішим національним рухом Татарстану став Татарський суспільний центр (Татарский общественный центр - ТОЦ). Слід відзначити, що одним із ініціаторів його створення і незмінним головою до 1993 року був М.Мулюков, викладач кафедри історії КПРС, а головним ідеологом ТОЦ і автором засадничих документів центру був Р.Хакімов, заступник ідеологічного відділу місцевого обкому КПРС, який згодом, у 2001 році, став політичним радником Президента Республіки Татарстан. Більше того, на думку низки авторитетних дослідників, фінансування опозиційних рухів і партій здійснювалось місцевими підприємствами згідно негласних «рекомендацій» керівництва республіки. Іншими словами, є підстави вважати, що національні рухи і боротьба за суверенітет республіки значною мірою здійснювалась за участі і під керівництвом місцевої партійно-господарської номенклатури. Втім, практично усі дослідники відзначають широкий спектр думок у середовищі національно-демократичних організацій, які з плином часу призвели до їх диференціації і зростання самостійності окремих із них. Як би там не було, в Татарстані у різний час діяли і продовжують діяти низка організацій національного спрямування («Азатлык», «Алтын урда», «Ватан», ВТОЦ та ін.), що дає підстави стверджувати про існування певної соціальної бази. Гострі дискусії періодично виникають щодо державних мов – татарської і російської, тлумачення історії, відзначення знаменних дат тощо. Водночас більшість експертів стверджують, що наразі національні громадські організації Татарстану є порівняно слабкими і без підтримки влади не здатні мобілізувати великі маси населення.

Тісний зв’язок правлячої еліти Татарстану з національними громадськими організаціями пояснює факти витіснення росіян з органів державної влади і управління республіки. Наприклад, 22 квітня 2014 року на засіданні Парламенту Республіки Татарстан депутат Р.Нурутдінов виступив із заявою, яка шокувала російську громадськість. Він, зокрема, заявив про те, що у той час, коли згідно перепису населення татари складають 53% населення республіки, а росіяни – 40 %, із 28 найвищих чиновників Кабінету Міністрів Татарстану 23 за національністю татари, решта п’ятеро “мають російські прізвища та імена”²⁶.

Якщо національна проблема в Татарстані не є порівняно гострою, то міжконфесійні відносини, на думку багатьох коментаторів і дослідників, можуть стати причиною серйозних потрясінь²⁷.

Починаючи з 1990 років прихильники ісламу в Татарстані активізувались.  У 1998 році було створено Духовне управління мусульман Республіки Татарстан (ДУМ РТ). До кінця 2009 року в республіці нараховувалось 1087 мусульманських організацій, діє велика кількість навчальних закладів, випускники деяких із них отримують дипломи державного зразка²⁸. Станом на жовтень 2016 року, ДУМ РТ включає 1430 мечетей, в яких працюють 1373 імами, під егідою ДУМ РТ функціонують 33 засоби масової інформації²⁹. Слід особливо відзначити, що при приблизній рівності у чисельності мусульман та православних християн, кількість православних приходів Татарстанської митрополії складає 340³⁰. В загальноросійському масштабі тенденція подібна. Якщо в 1991 році в РФ налічувалось близько 870 мечетей, то в 2015 році діяло близько 8 тисяч³¹.

Особливе занепокоєння в Москві викликають факти проникнення в ісламське середовище ісламістських радикальних і фундаменталістських елементів та організацій, надхоження фінансових ресурсів для їх розвитку, розширення соціальної бази.

Протягом останніх 5 років в Татарстані спостерігається зростання кримінальних справ щодо екстремізму і тероризму. Зокрема, з 2011 по 2015 роки в Республіці Татарстан в 5 разів зросла кількість справ за звинуваченням в екстремізмі, 93 % з них завершились обвинувальними вироками. Зокрема, за останні 5 років 26 чоловік були визнані винними в організації діяльності екстремістських співтовариств. До республіканських судів протягом 2015 року надійшли 32 відповідні кримінальні справи. У 2014 році в суди надійшли кримінальні справи за звинуваченням у вчиненні терактів, усі вони пов’язані зі справою «Чистопольського джамаату»³².

Серед факторів, які впливають на ситуацію в республіці Татарстан і його відносини з федеральним центром, варто також згадати громадсько-політичну докрину пантюркізму і відзначити тут активність Туреччини³³. Крім того, важливо підкреслити, що діяльність національно-політичних, релігійних та інших організацій Татарстану відбувається в складних умовах існуючого політичного режиму, які нерідко виявляються у переслідуванні, репресіях і компроментації як проти окремих персоналій згаданих рухів, так і проти окремих організацій в цілому. 

Висновки.

1. Республіка Татарстан є одним із найрозвиненіших регіонів Росії і відіграє надзвичайно важливу роль у її державному устрої. Росія де-факто є не типовою федеративною державою і не типовою унітарною державою. Її державний устрій містить елементи федералізму, унітаризму й імперської системи, побудованої на особливих відносинах типу «принципал-агент».

2. Попри турбулентність 90-х років минулого століття, Татарстан не став критичним дестабілізуючим фактором для Російської Федерації. Взаємовідносини між федеральним центром і Республікою Татарстан були використані Москвою як демонстрація привабливості моделі розподілу повноважень між центром і периферією. Місцева еліта використала національний протестний потенціал для власного утвердження і перерозподілу власності та влади з федеральним центром на свою користь.

3. Починаючи з 2000 років Конституційні, законодавчі і реальні повноваження Татарстану поступово зменшувались, що демонструють нова редакція Конституції Республіки Татарстан і новий Договір про розмежування предметів відання і повноважень між органами державної влади РФ і органами державної влади РТ. Втім, згадані документи продовжують містити низку суперечностей з Конституцією РФ і формальну згадку про суверенітет/державність Татарстану, що закладає певні законодавчі «міни» на перспективу.

4. Національно-політичні організації в Республіці Татарстан не мають вагомого впливу і значною мірою діють синхронно з владою, чи контролюються нею. Натомість міжконфесійні відносини визначають посиленням ісламу і збільшенням впливу ісламістських та фундаменталістських організацій, що у перспективі може стати фактором дестабілізації в республіці і регіоні.

5. Наразі склалась певна рівновага у відносинах Татарстану з федеральним центром. Однак відцентрові і доцентрові фактори продовжують діяти і їх баланс визначатиме подальшу перспективу республіки. Одним із векторів політики федерального центру буде вірогідно спрямований на посилення економічних важелів контролю над республікою. Відтак, починаючи з другої половини 2017 року не виключена спроба Москви взяти під контроль найпотужнішу нафтову компанію Татарстану – «Татнефть», як це було зроблено компанією «Роснефть» щодо башкирської нафтової компанії «Башнефть» у жовтні 2016 року.

6. Існуючий баланс у відносинах між федеральним центром і республікою Татарстан є динамічним і нестабільним. Він визначається не досягненням порозуміння й згоди між двома суб’єктами, а рівновагою сил. У разі послаблення федерального центру можна очікувати загострення ситуації в республіці і поновлення боротьби Татарстану за розширення прав та здобуття реального суверенітету.

 

Таблиця 1. Порівняння ключових положень двох редакцій Конституцій Республіки Татарстан - 1992 року і 2002 року 

Таблиця 2. Порівняння ключових положень двох редакцій Договору про розмежування повноважень між Татарстаном і РФ