ukr

Сергій Гнатюк*: Інформаційно-психологічна складова російської агресії проти України: технології медіавпливів, можливості та методи протидії (зона проведення АТО)


Статті

Протягом приблизно останніх десяти років Російської Федерації вдалося створити підконтрольну державі медійну платформу, що складається з низки федеральних мовників та потужної системи іномовлення. Основними з них є: Всероссийская государственная телевизионная и радиовещательная компания (ВГТРК), ОАО «Газпром-Медиа Холдинг», ЗАО «Национальная Медиа Группа» (НМГ). Крім того, в РФ діє централізована державна система іномовлення, яка станом на 2016 рік включає в себе Федеральное государственное унитарное предприятие «Международное информационное агентство „Россия сегодня“» (раніше – РИА Новости), мультимедійну службу Sputnik (раніше – «Московское радио», «Голос России») і міжнародну інформаційну телевізійну компанію RT (раніше – Russia Today). Служби іномовлення завжди отримували щедре бюджетне фінансування, але в 2013-2015 рр. воно стрімко збільшувалося.

Так, якщо у 2014 році агентство «Россия сегодня» отримало з федерального бюджету 2,67 млрд руб., то вже у 2015 р. на його утримання було виділено 6,48 млрд руб1. Починаючи з 2016 року Кремль змушений був дещо скоротити бюджетне фінансування підконтрольних йому медіа, проте ці видатки вочевидь залишаються для нього пріоритетними.

Нині РФ володіє одним з найбільших й найпотужніших медійних потенціалів у світі, причому передусім у сфері телерадіомовлення. Нині підконтрольний Кремлю медіа-кластер: а) має значні фінансові ресурси, що дозволяє йому працювати в цілому на рівні міжнародних стандартів якості; б) має глобальне охоплення і значну світову аудиторію, в тому числі в країнах ЄС та США; в) має великий досвід та можливості для виготовлення й поширення високоякісного пропагандистського контенту, проведення ефективних кампаній дезінформації, дискредитації, корекції громадської думки і т. ін.; г) на даний момент практично повністю підконтрольний політичному керівництву держави. Все це робить російські медіа могутнім і надійним інструментом для здійснення інформаційно-психологічних операцій досить широкого спектра.

Понад те, російські служби інформаційно-психологічних операцій (ПсО) та державні медіа змогли достатньо продуктивно використати уроки невдалої для них грузинської медіа-кампанії 2008-2009 рр.2, вдосконаливши організацію та методи роботи і технології впливу. Про це свідчить, зокрема, суттєвий дестабілізуючий вплив з їхнього боку на політичні кола та громадську думку держав ЄС (що спонукало Єврокомісію, а також уряди цілої низки окремих країн Союзу – Німеччини, Чехії, Нідерландів, Польщі, країн Балтії – терміново шукати шляхи та інструменти протидії російській пропаганді)3.

Але крім того, треба визнати, що надзвичайно високою ефективністю відрізнявся медіа-супровід здійснення російської окупації АРК та розгортання військових дій в Україні. Він включав не лише цілий спектр ПсО для дуже різних аудиторій (від російських та українських до міжнародних), але й запровадження спеціального телерадіомовлення в окупованих районах України. І якщо на міжнародному рівні відчутного успіху станом на 2014 рік досягнуто не було, то на локальному – скоріше навпаки. Протягом 2014 року супротивнику вдалося цілковито дезорієнтувати населення АРК і ОРДЛО, забезпечивши таким чином успіх (в Криму – ще й мінімізацію) силового вторгнення, а в подальшому – встановити тут майже абсолютну інформаційну монополію.

Факти свідчать, що для населення України ефірне та кабельне телебачення продовжує залишатися основним медіа-джерелом інформування про внутрішнє та зовнішнє становище. Це ж стосується окупованої АР Крим, а ще більшою мірою – Південного Сходу держави, включаючи непідконтрольну його частину: за опитуваннями, 83% мешканців цього регіону традиційно отримують новини саме з телевізійних передач. Друге та третє місця зі значним відривом посідають Інтернет-ЗМІ (41% складають аудиторію онлайн-джерел) і родичі, друзі та сусіди (24% отримують інформацію від них)4.

Розгортаючи т. зв. «гібридну війну» проти України, відповідні відомства та організації РФ вочевидь врахували це і саме сектор телевізійного мовлення визначили як основний канал дезінформації, пропаганди та інших деструктивних інформаційних впливів. Ключовим елементом стратегій суспільно-політичних дестабілізацій, які особливо активно реалізовувалися ними в Україні навесні-влітку 2014 року, виступав саме телевізійний контент, поширюваний на території об’єкта агресії, в тому числі за допомогою захоплених у нього ж засобів. У більшості регіонів держави спроби такої медіа-експансії провалилися, проте досить успішними вони виявилися в тимчасово окупованій зоні «ЛНР-ДНР».

На момент початку окупації найпотужніші в Донецькій та Луганській областях передавачі аналогового телевізійного мовлення і найвищі точки їх підвісу, що знаходяться у містах Донецьк, Луганськ та Ровеньки, опинилися під контролем сепаратистів, так само як державне майно, обладнання і значна частина персоналу місцевих телерадіоорганізацій (ТРО) та філій Концерну РРТ. В умовах окупації довелося продовжувати свою роботу й місцевим операторам кабельного телебачення. Це відразу дало сепаратистам вирішальні переваги у витісненні з медіапростору українського контенту і налагодженні власного пропагандистського мовлення.

Так, захоплення телецентру Концерну РРТ в Донецьку дозволило угрупуванню «ДНР» замість українських каналів запустити ретрансляцію пакета заборонених українським законодавством російських програм та створених бойовиками місцевих проросійських каналів, причому як в аналоговому, так і в цифровому форматі Т2 (станом на кінець 2014 року – відповідно 12 та 9 каналів). Сигнал донецької телевежі покриває значну частину області, включаючи неокуповані території5.

У Луганську ще у 2014 році на матеріально-технічній і частково кадровій базі захоплених ДО Луганська обласна державна телерадіокомпанія, ОО «Луганське кабельне телебачення» та ТОВ «Незалежна телерадіокомпанія «ІРТА» створено «Государственную телерадиокомпанию Луганской народной республики», яка здійснює власне мовлення на 2 телевізійному каналі (ТВК), на частоті ТОВ «Студія 1+1» під логотипом «Луганск 24». Зміст програм характеризується антиукраїнською спрямованістю, з використанням матеріалів російських мовників, транслюються фільми радянського часу, російські серіали та бойовики, а також відеокліпи формату «Шансон». Також у Луганську здійснюється ретрансляція російських програм «Россия 24» (6 ТВК), «Life News» (26 ТВК) та «Звезда» (50 ТВК). Терористами здійснюється власне радіомовлення у Луганську на частоті 103,6 МГц (належить радіо «ПУЛЬС» ДО Луганська ОДТРК). Програмне наповнення складають новини самопроголошеної республіки, пісні «патріотичного» змісту, шансон6.

Станом на 2017 рік в ОРДЛО продовжують домінувати російські та сепаратистські аудіовізуальні медіа за мінімальної кількості українського контенту. До того ж, у медійній ситуації, що склалася нині в зоні конфлікту на сході України, проти української сторони досі працює ще низка додаткових чинників:

  • на 2014 рік уже було закладене підґрунтя для активної фази інформаційно-психологічної агресії проти українського суспільства: зокрема, заздалегідь були сформовані сепаратистські і проросійські настрої серед населення Південного Сходу (що варто розглядати як інтегральну складову плану вторгнення);

  • на відміну від українських, профільні відомства і медіа-організації РФ мають значний досвід інформаційно-психологічної експансії за подібним до «донбаського» сценарію (Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, чималий досвід іномовлення, тобто роботи з іншими, «недомашніми» аудиторіями), напрацьовані технології виготовлення контенту і проведення подібних ПсО;

  • через російські медіа цільовим аудиторіям відразу були запропоновані прості, привабливі, добре артикульовані псевдоідеологічні концепти («Донбас – край шахтарів, годувальник», «Русский мир», «Новороссия»), образ ворога («киевская хунта», «укрофашисты», «бЕндеровцы»), образ друга («Росія – визволитель, помічник», «російський доброволець») і перспектива («Вільна та заможна Новоросія у складі Росії»). Це різко відрізнялося і відрізняється від неоднозначного, плюралістичного, орієнтованого на рефлексію і дискусію українського медіа-контекста;

  • від самого початку окупації під контролем сепаратистів опинилися найпотужніші в Донецькій та Луганській областях передавачі аналогового телевізійного мовлення і найвищі точки їх підвісу, так само як державне майно, обладнання і значна частина персоналу місцевих телерадіоорганізацій (ТРО) та філій Концерну РРТ. Українська сторона, відповідно, позбулася всього цього ресурсу;

  • населення непідконтрольних, а подекуди й звільнених територій  вже понад три роки знаходиться майже виключно у фокусі високоефективної російської пропаганди.


Згідно з результатами соціологічних досліджень та вимірювань вітчизняних аудиторій ЗМІ, трендом 2015-2016 років в Україні стало витіснення російських джерел з медійного поля та стрімке падіння довіри до них серед споживачів, причому найбільше – в Донецькій, Луганській, Одеській та Миколаївській областях.7,8  Здавалося б, це створює сприятливі умови для «контратаки» національних медіа, спрямованої на реалізацію основних інформаційних прав громадян, гуманізацію та консолідацію українського соціуму на всій території держави. Проте факти свідчать, що на даний момент як вітчизняні ЗМІ та журналістська спільнота, так і держава недостатньо готові до цього.

За даними Міністерства інформаційної політики України, на початок 2017 року українським профільним відомствам вдалося в цілому відновити ефірне мовлення національних ТРК лише на підконтрольних і звільнених територіях Донецької та Луганської областей і на південних околицях Донецька. Станом на червень покриття сигналу українських мовників у двох областях загалом збільшено на 27%, в зоні лінії розмежування – на 70%, проте воно досі не є суцільним навіть у звільнених районах. Встановлено 29 аналогових телепередавачів, 34 FM-передавача, 1 цифровий передавач та 3 AM-передавача9. Усі передавачі отримані не за бюджетні кошти, а завдяки допомозі українських та зарубіжних донорів. На горі Карачун поблизу м. Слов’янськ з грудня функціонує постійна телевежа висотою 184 метри, тривають роботи з монтажу ще двох веж у прифронтовій зоні10. На підконтрольних уряду територіях відновлено діяльність Донецької та Луганської філій КРРТ і ОДТРК, налагоджено їх мовлення у співпраці з низкою регіональних ТРО інших форм власності, які виїхали з ТНСТ. На передовій у зоні проведення АТО встановлено 180 комплектів супутникового телебачення з українським пакетом мовлення (сектори А, В, С та М). Водночас у населених пунктах т. зв. «сірої зони» вздовж лінії розмежування український сигнал приймається лише подекуди, мовлення ж «ЛНР-ДНР» – усюди11. На непідконтрольних територіях ОРДЛО національне українське ефірне телерадіомовлення досі практично відсутнє, що, зокрема, підтверджується волонтерами ГО «Донецький інститут інформації» (http://dii.dn.ua/), які знаходяться у цій зоні. Після введення в експлуатацію нової телевежі на г. Карачун непокритими сигналом національних каналів все одно залишатимуться щонайменше 20% підконтрольної Україні території в зоні проведення АТО12.

Однією з ключових причин настільки незначного прогресу (крім екстремальних умов, дефіциту кадрів, ресурсів тощо) є вкрай неефективна організація та координація роботи профільних державних органів довкола відновлення мовлення на Донбасі. Так, Міжвідомча комісія з питань забезпечення стабільного функціонування системи національного телебачення і радіомовлення у складі МІП, яка мала б виконувати функцію, так би мовити, консультаційно-узгождувального майданчика і центра прийняття рішень, не має для цього ані достатніх повноважень та ресурсів, ані власного бюджету, ані чіткої сфери відповідальності (компетенції). У своєму поточному адміністративно-правовому статусі вона щонайбільше спроможна продукувати рекомендації й проекти нормативних актів, які жодним чином не зобов’язують дотичні відомства їх виконувати. На практиці це природним чином формує таку модель міжвідомчої взаємодії, в рамках якої для вирішення навіть порівняно незначних питань (наприклад, встановлення і запуск чергового передавача) Комісія змушена витрачати декілька місяців для збору всіх необхідних «погоджень» у відповідних державних органах. У свою чергу, це призводить до класичної ситуації «колективної безвідповідальності». До того ж, будь-яке дотичне відомство спроможне надовго заблокувати реалізацію навіть важливих конструктивних рішень, що яскраво продемонструвала ситуація з будівництвом нових телевеж (див. вище).

Є досить очевидним також, що підґрунтям настільки невдалого державного менеджменту у даному сегменті є більш глибока системна проблема, а саме – незадовільність чинної моделі інституційного й нормативного забезпечення державної інформаційної політики та медіа-регулювання13. Проте адекватна потребам розвитку України реформа даної моделі потребує чимало додаткових умов (стабільніша ситуація, ресурси, час) і є питанням  у кращому разі середньострокової перспективи. У контексті ж відновлення українського мовлення в ОРДЛО йдеться про невідкладне виконання низки стратегічно важливих конкретних завдань, що потребує скоріше термінового нормативного затвердження й імплементації ефективного алгоритму організації та координації роботи профільних державних органів довкола їх виконання.

До чинників, що зумовили низьку динаміку проникнення національного мовлення на непідконтрольні та окуповані території, варто, очевидно, віднести й недостатнє використання потенціалу кабельного (принаймні, на звільнених територіях) і супутникового телебачення. На даний момент основним медіа-джерелом інформування для громадян у зоні АТО залишається ефірне телебачення, проте, за свідченнями голови Моніторингової місії МІП О. Бригінця, у підконтрольній уряду зоні існує значний ресурс розвитку кабельних мереж українських провайдерів, а крім того, значною популярністю на всій території проведення АТО користується супутникове телебачення14. За різними даними, вже зараз від 20% до 50% мешканців ТНСТ мають принципову можливість дивитися українське телебачення за допомогою супутника, при тому, що аналогове ТБ дивляться приблизно 30-40%15.  До того ж, існує й міжнародний досвід успішного застосування супутникового мовлення в подібних ситуаціях. Ідеться, наприклад про іракський Alhurra і особливо Бєлсат, штаб-квартира якого що знаходиться на території Польщі, а мовлення здійснюється через супутник на територію Республіки Білорусь16. Усе це спонукає уважніше розглянути можливості розповсюдження серед мешканців непідконтрольних та окупованих районів держави тюнерів Т2 зі спеціальним українським пакетом мовлення.

Ще одним ключовим аспектом відновлення національного мовлення у зоні АТО і Криму є проблема виробництва якісного контенту і дотримання журналістських стандартів. У свою чергу, вона є складовою більш широкого питання вдосконалення вітчизняної системи медіа-виробництва, механізмів саморегулювання журналістської спільноти і підготовки кадрів.

За висновками медіа-експертів, українська журналістика,демонструючи загалом здорові тенденції розвитку в руслі класичних європейських норм, досі перебуває на етапі становлення, найяскравішими ознаками чого є: дефіцит інституціоналізації професійних стандартів і правил (брак чітких редакційних політик); відсутність дієвих корпоративних кодексів, в тому числі – кодексу журналістської етики; неефективні інститути самоорганізації, відсутність впливових профспілок; часто – недостатній фаховий рівень й загальна неосвіченість журналістів; порівняно скромні фінансові ресурси, пов’язана з цим надмірна залежність від поточної комерційної кон’юнктури та інтересів власника; слабкий громадський мовник, незакінчена реформа ЗМІ17.

Наприклад, під час одного з всеукраїнських опитувань 2016 року лише журналісти декількох загальнонаціональних ЗМІ впевнено сформулювали, яких стандартів вони зобов’язані дотримуватися; опитування показало також, що в багатьох випадках стандарти є «предметом самостійної інтерпретації журналістів», а не настановами редакцій. Немає також усталених «цехових» етичних правил – журналіст приймає рішення, виходячи здебільшого з обставин і «власної інтуїції»18.

Дослідження та вимірювання останніх двох років свідчать, що національними медіа широко використовується конфліктна лексика та мова ворожнечі й ненависті (hate speech), тиражуються (свідомо чи ні) російські пропагандистські тези, культивується поділ на «своїх» і «чужих» в суспільстві, майже не зачіпається тематика волонтерства і внутрішньо переміщених осіб, робиться акцент на змальовуванні конфліктних для суспільства питань і тем (а не на шляхах їх подолання), а «смаженим» фактам здебільшого надається пріоритет перед соціально значущою інформацією19.

Треба констатувати, що за три роки воєнних дій та окупації самі вітчизняні журналісти не спромоглися виробити єдиних правил та/чи принципів професійної діяльності у зоні конфлікту. Все це актуалізує питання подальшого розвитку механізмів, інституцій та практик саморегуляції української журналістської спільноти.

Дуже мало у загальнонаціональних сітках мовлення контенту, орієнтованого на аудиторії, що потерпають від бойових дій та окупації при тому, що після березня 2014 року об’єктивна потреба в ньому в суспільстві різко збільшилася. Парадоксальним чином настільки ж мало уваги приділяють цій тематиці українські регіональні медіа, що працюють на підконтрольних та звільнених територіях: антитерористичній операції присвячено лише 1% матеріалів місцевої преси, 3% публікацій місцевих онлайн-ЗМІ та 8% сюжетів місцевого ТБ (переважно – про військових та їхнє повернення додому). Переселенцям донецькі медіа приділяють ще менше уваги: по 1% матеріалів у пресі та в Інтернеті, 3% – на телебаченні. При цьому тільки в одному Краматорську станом на грудень 2015 року було зареєстровано близько 64 тис. внутрішньо переміщених осіб20.

У такій ситуації навіть повне відновлення національного мовлення в непідконтрольних районах (тобто просте включення їх в поточний загальноукраїнський медійний контекст) не дасть бажаного ефекту в плані інформаційно-психологічної реабілітації та реінтеграції населення цих територій. Для цього в регіоні має бути сформований особливий телерадіопростір.

Таким чином, одним з центральних питань, яке потребує неодмінного й якнайшвидшого розв’язання, стає системне виробництво та поширення українського контенту, призначеного спеціально для зони проведення АТО і АР Крим. Доручення щодо налагодження такого мовлення для окупованих територій Президент України дав Національній Раді з питань телебачення і радіомовлення ще на початку липня 2014 року21. При тому, що у цьому напрямі вже чимало зроблено силами професійних медіа, недержавних організацій та громадянської журналістики22, ця фундаментальна проблема досі не вирішується системно на рівні державної політики, а отже – лишається відкритою.

Таким  чином, основними причинами незначних зрушень в інформаційному протистоянні з РФ на звільнених та непідконтрольних території України є: 1) украй неефективна організація та координація роботи профільних державних органів довкола відновлення мовлення на Донбасі; 2) відсутність чіткого, концептуалізованого та адекватного масштабам завдання плану дій, пов’язана з цим фрагментарність й очевидна недостатність заходів, що вживаються; 3) брак у державних телекомпаній матеріально-технічної бази, обладнання, достатньо потужних передавачів, відсутність телевеж необхідної висоти поблизу зони проведення АТО; 4) недостатнє бюджетне фінансування, бюрократичні перепони, саботаж окремих посадових осіб та працівників державних установ; 5) недостатня кількість та якість необхідного для спеціального мовлення контенту; 6) недосвідченість  і недостатній фаховий рівень української журналістської спільноти, слабкість механізмів та практик її саморегуляції; 7) імовірно – недостатнє використання потенціалу кабельного та супутникового телебачення для організації спеціального мовлення.

Поряд з цим, внаслідок «гібридної» агресії РФ на внутрішньому медійному полі Україна постала нині перед необхідністю розв’язання трьох фундаментальних завдань:

  1. Нейтралізувати (а в ідеалі – забезпечити зворотний ефект через викриття й обґрунтовану дискредитацію) наслідки впливу на цільові українські аудиторії російської пропаганди/дезінформації.

  2. Оптимізувати національний український медійний дискурс, – принаймні на підконтрольних уряду територіях. Попри численні – слушні чи ні – підстави для суспільної конфронтації,  «мейнстрімом» у ньому мають стати тематика та лексика примирення, толерантності, пошуку спільних цінностей, сенсів, мотивацій.

  3. Вирішити комплекс комунікативно-медійних проблем, пов’язаних з ОРДЛО як (а) постійним джерелом інформаційних приводів для пропаганди супротивника, (б) «штаб-квартирою» для цілого кластера антиукраїнських медіа й журналістів, (в) місцем проживання українських громадян, абсолютна більшість з яких в перспективі потребуватиме інформаційно-психологічної реінтеграції в контекст загальноукраїнського життя.

Попри очевидну взаємопов’язаність і терміновість цих завдань кожне з них є повноцінним напрямком довгострокової роботи, причому і метою, і водночас найбільш бажаною умовою успіху такої роботи є остаточне припинення бойових дій та відновлення цілісності України. Разом з цим на даний момент ситуація є прямо протилежною: діяти потрібно з урахуванням конкретних екстремальних обставин гібридної війни, дефіциту відповідного досвіду і при цьому оперативно, з розрахунком на досягнення швидкого ефекту.

З урахуванням цього, видається доцільним зосередити зусилля зокрема на таких напрямах:

  • Термінова розробка середньострокової (3-5 років) Стратегії відновлення та захисту телерадіопростору України∗ і прийняття її у правовому статусі Закону України. У документі, крім визначення кінцевої мети й способів її досягнення, мають бути конкретизовані завдання та терміни виконання, окреслене коло відомств та організацій, дотичних до їх реалізації, місцеві органи влади, НСТУ, профільні неурядові організації), чітко розподілені сфери відповідальності, напрями та алгоритми взаємодії.Крім південно-східного регіону України ця стратегія має регулювати відповідну роботу в інших проблемних зонах держави, зокрема на її південно-західних кордонах, а також у Волинській, Сумській, Чернігівській, Херсонській областях і на території окупованого Криму.

  • Перегляд (оптимізація) моделі організації та координації роботи профільних державних органів довкола відновлення національного мовлення на Донбасі з урахуванням специфіки й стратегічного значення цієї задачі. Зокрема, підвищення ефективності даної моделі вимагає її централізації та мінімізації бюрократичних процедур в її межах. У цьому контексті доцільно розглянути питання про збільшення обсягу повноважень і відповідальності спеціально створеного органу міжвідомчої координації, яким нині є Міжвідомча комісія з питань забезпечення стабільного функціонування системи національного телебачення і радіомовлення (діє у складі МІП), у тому числі  надання їй особливого статусу з підпорядкуванням не профільним міністерствам, а безпосередньо Прем’єр-міністру, Першому віце-прем’єр-міністру, Адміністрації Президента або РНБО України.

  • Створення  у складі НСТУ окремої редакції (робочої групи) програм для Донбасу з покладанням на неї функцій з розробки програмної концепції мовлення, вимог до контенту з урахуванням специфіки цільової аудиторії, підготовки пропозицій щодо менеджменту, кадрового складу, логістики та інституційно-організаційної моделі закладів спеціального телерадіомовлення на територіях Донбасу.

  • Створення на юридичній та матеріально-технічній базі Донецької та Луганської ОДТРК єдиної державної регіональної телерадіоорганізації (ТРО), спеціально призначеної для національного мовлення на тимчасово окупованих та суміжних територіях. У разі позитивного вирішення питання доцільно також провести консультації та переговори з регіональними ТРО іншої форми власності, українськими та зарубіжними мовниками і неурядовими організаціями щодо співпраці та допомоги в сфері обміну контентом, кадрами, досвідом.

  • Профільним державним органам і професійним об’єднанням медіа-працівників – провести спільні консультації з метою розробки єдиного внутрішнього Зводу принципів та правил роботи журналіста та висвітлення подій в зоні проведення АТО. В ньому має бути врахована вся специфіка ситуації, і зокрема такі чинники: а) перманентна необхідність нейтралізації впливу російської пропаганди на основі оперативного збору та поширення перевіреної, правдивої та значущої інформації; б) важливість роз’яснення загальних засад політики держави і конкретних дій українського уряду; в) важливість задоволення специфічних інформаційних та комунікативних потреб громадян, що мешкають в зоні АТО; г) необхідність дотримання оперативних вимог до роботи з інформацією з обмеженим доступом згідно з рекомендаціями Служби безпеки України24.

  • Задля розвитку практик корпоративної саморегуляції – Національній спілці журналістів України, Національній медіа-профспілці України, Комісії з журналістської етики, іншим профільним експертним організаціям: 1) розробити загальні принципи формування редакційних рад та статутів, порушити питання щодо обов’язкового їх запровадження (для тих ЗМІ, де є редакції); 2) налагодити регулярний моніторинг з метою виявлення тих ЗМІ і конкретних журналістів, що порушують журналістські стандарти та професійну етику з обов’язковим оприлюдненням результатів цього моніторингу і покаранням винних в межах повноважень названих організацій.

  • Включити відповідні видатки в проект Державного Бюджету України на 2018 рік з віднесенням цих видатків до категорії захищених відповідно до частини другої ст. 55 Бюджетного кодексу України («заходи, пов’язані з посиленням обороноздатності держави»)

  • Розглянути питання щодо безоплатної видачі громадянам, які періодично прибувають з непідконтрольних на підконтрольні уряду території, тюнерів Т2 зі спеціальними налаштуваннями (українським пакетом мовлення).


Джерела та література:

1. http://www.rbc.ru/ins/technology_and_media/05/11/2014/54592396cbb20f2381c3e089

2. Манойло А. Война в Южной Осетии: психологическая обработка общественного мнения стран ЕС [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.politex.info/content/view/597/30/; http://old.niss.gov.ua/Monitor/june2009/03.htm

3. Докладніше див.: Гнатюк С. Міжнародний досвід здійснення спеціальних режимів мовлення: висновки для України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/specrezim-1161e.pdf

4. Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії. .Аналітичний звіт. – К.: Телекритика, 2015. – С. 41 : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://dl.dropboxusercontent.com/u/30479341/Telekritika_analytics_propaganda_2015.pdf

5. Звіт представника Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Донецькій області Калюжної Мирослави Петрівни за 2014 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nrada.gov.ua/userfiles/file/2015/Zvitna%20informacia/Vzitu%20predstavnukiv/%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0.doc

6. Звіт представника Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Луганській області Прівальцева Андрія Віталійовича за 2014 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nrada.gov.ua/userfiles/file/2015/Zvitna%20informacia/Vzitu%20predstavnukiv/%D0%9B%D1%83%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0.rar

7. Наведені дані стосуються лише підконтрольних територій України.

8. http://detector.media/infospace/article/113397/mediaspozhivannia_ta_dovira_do_zmi_na_donbasi_doslidzhennia_internews/

9. Передатчики должны быть все мощнее, а вышки - все выше» // https://www.youtube.com/watch?v=4kE2jwzFXok

10. http://mip.gov.ua/files/Presentation/_MIP_2016_Year_04-01.pdf

11. Звіт щодо відновлення мовлення в зоні АТО (червень 2016 року) // http://mip.gov.ua/files/documents/Plan_diyalnosti_MIP_na_2016_1.pdf; Аналіз роботи МІП за третій квартал 2016 року (липень-вересень) // http://mip.gov.ua/files/pdf/MIP_2016_Third_quartal_004.compressed.pdf Чи вистоять «інформаційні бастіони»? // http://day.kyiv.ua/uk/article/media/chy-vystoyat-informaciyni-bastiony

12. Докладніше див.: Стан та проблеми забезпечення державної інформаційної політики: зона проведення АТО та окуповані території: аналіт. доп. / за заг. ред. Д. Дубова – К. : НІСД, 2016. С. 44-47 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/AD_InfoStrat-8505e.pdf

13. Справедливість цієї тези черговий раз переконливо продемонстрували матеріали об’ємного звіту, нещодавно підготовленого  фахівцями Ради Європи й опублікованого у вересні 2016 року. (Див.: Звіт щодо аналізу розподілу повноважень державних установ у сфері інформаційної політики та медіа в Україні / Рада Європи. Генеральний директорат з прав людини і верховенства права // https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/DisplayDCTMContent?documentId=09000016806a950a)

14. МІП: в прифронтовій зоні крім ефірного мовлення потрібно розвивати кабельну мережу // http://mip.gov.ua/news/1282.html

15. На конференції МІП презентували кроки з інформаційної реінтеграції Сходу України та Криму // http://bryhynets.com/index.php?nma=news&fla=stat&nums=6723&cat_id=1&page=; Недосяжні висоти. Як на Донбасі відновлюють українське мовлення // http://www.pravda.com.ua/articles/2016/10/25/7124717/

16. Докладніше див.: Стан та проблеми забезпечення державної інформаційної політики: зона проведення АТО та окуповані території: аналіт. доп. / за заг. ред. Д. Дубова – К. : НІСД, 2016. С. 65-66 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/AD_InfoStrat-8505e.pdf

17. http://osvita.mediasapiens.ua/content/files/telekritika_self-regulation_2015_light_2.pdf

18. http://osvita.mediasapiens.ua/content/files/special_report_overcoming_barriers_media_in_covering_conflict-sensitive_issues_ukr.pdf

19. http://osvita.mediasapiens.ua/content/files/special_report_overcoming_barriers_media_in_covering_conflict-sensitive_issues_ukr.pdf; http://osvita.mediasapiens.ua/content/files/telekritika_self-regulation_2015_light_2.pdf; http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/research/ukrainski_regionalni_media_nedostatno_informuyut_suspilstvo_pro_pereselentsiv_doslidzhennya/; http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/research/tsentr_sotsialna_diya_zafiksuvav_424_vipadki_vzhivannya_movi_vorozhnechi_v_ukrainskikh_zmi_za_2014_rik/

20. Медіаландшафт на українських та окупованих територіях Донбасу: дослідження GFK та ІМІ // http://detector.media/infospace/article/113435/medialandshaft_na_ukrayinskih_ta_okupovanih_teritoriiah_donbasu_doslidzhennia_gfk_ta_imi/

21. Порошенко доручив розробити спеціальне мовлення для Донбасу // http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3389277-poroshenko-doruchyv-rozrobyty-spetsialne-movlennia-dlia-donbasu

22. Докладніше див.: Стан та проблеми забезпечення державної інформаційної політики: зона проведення АТО та окуповані території: аналіт. доп. / за заг. ред. Д. Дубова – К. : НІСД, 2016. С. 53-57 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/AD_InfoStrat-8505e.pdf

23. Крім південно-східного регіону України ця стратегія має регулювати відповідну роботу в інших проблемних зонах держави, зокрема на її південно-західних кордонах, а також у Волинській, Сумській, Чернігівській, Херсонській областях і на території окупованого Криму.

24. Як інформувати про АТО. Рекомендації СБУ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://getpocket.com/a/read/980808171

 

 

*Інформація про автора:

Гнатюк Сергій Леонідовичкандидат історичних наук, головний консультант відділу інформаційної безпеки та розвитку інформаційного суспільства НІСД


Статтю підготовлено на основі виступу на Міжнародній конференції «Цивілізаційна війна Росії проти України і Заходу: світоглядно-інформаційний вимір».

 

 

01.03.2017 06:45:00