ukr

Валентин Бадрак*: Конвенційні озброєння Росії: чи готова Росія до фронтального наступу?


Статті

На мій погляд, буде невірним підходом розглядати суто воєнний потенціал Росії відірвано від контексту загальних умов, що стрімко змінюються. Попередній аналіз вимагає прийняти до уваги декілька аспектів, зокрема, психологічний чинник протистояння, економічний чинник можливої війни, і лише після цього - власне воєнний потенціал РФ.

Довготривалий характер підготовки громадської думки дозволив досягти Росії безпрецедентного рівня підтримки протистояння з західним світом. Тут дуже доречні порівняння з ідеологічною обробкою населення гітлерівської Німеччини, коли шовіністська модель поведінки викликається чисельними мантрами: «Велику націю обібрали і образили, наступ ворогів загнав нас у такий глухий кут, що лише рішуча відсіч дозволить Росії відродитися і повернути те, що їй належить». Отже, слід констатувати, що висока психологічна готовність росіян до війни - до якої саме, буде розглянуто нижче, - створила прецедент козирю в руках їх лідера. І це камуфлює в очах Заходу очевидну проблему хиткого економічного потенціалу, дозволяє Путіну йти на відвертий блеф, незважаючи на дії санкції та сталу тенденцію щодо зменшення цін на енергоносії.     

Особливо слід наголосити, що активна фаза виборчої кампанії у США та очікувані зміни у владі ФРН на тлі зростаючої проблеми біженців створюють додаткові ризики щодо російської загрози світові. Якщо брати суто українські ризики, то вони пов’язані із кризою влади. Крім того, будівництво військової бази РФ поблизу східного кордону України і наполегливе вибивання з Мінська згоди на створення такої самої залізної цитаделі у Білорусі — це свідчення довготривалого характеру загроз Західному світові (та Україні) з боку РФ. А сирійський сигнал Путіна про спроможність і можливість вести, махнувши на всіх рукою, безконтактну війну, адресований насамперед Вашингтону, не може залишитися без уваги і в Києві [1].

Однак, безумовно, що саме воєнний потенціал РФ залишається ключовим аргументом. Відлік часу варто розпочати з часом після завершення воєнної кампанії у Грузії в 2008 р., коли військово-політичному керівництву РФ стала зрозуміла неготовність ЗС до війни сучасного типу.

Стрімка еволюція ЗС Росії пов'язана із здійсненням в 2008-2012 рр. кардинальної військової реформи. Російські військові експерти пов’язують початок апгрейдинга російського війська із призначенням на посаду військового міністра Анатолія Сердюкова. Його «менеджерський підхід» до організації Збройних сил пов’язують із рішенням поступово відмовитися від успадкованого від радянських часів мобілізаційного характеру армії – внаслідок трансформації мети та оновлених функцій ЗС РФ. А саме військове керівництво отримало завдання: зберігаючи певний час у якості основи мобілізаційну структуру Збройних сил, розвинути спроможності ефективного використання в обмежених війнах без проведення мобілізації.

Фактично РФ розпочала підготовку до війн нового типу, який військові мали намір завершити на рівні 2020 – 2025 рр. Водночас, визнана практична неймовірність великомасштабної конвенціональної війни між країнами світу [2]. Однак ЗС РФ стали поступово перетворюватися на дієвий механізм проведення локальних операцій і війн на території колишнього СРСР.

Задля досягнення цієї мети Сухопутні війська (СВ) Росії були повністю трансформовані в «сили постійної готовності», основу структури яких склали окремі бригади. Водночас, окремою рисою реформи А.Сердюкова (2008 – 2012 рр.) стала посилена увага до мобільних сил і сил спеціального призначення. Тому Повітрянодесантні війська (ПДВ) не тільки уникли скорочень, але й були посилені, зберігши при цьому дивізійну структуру. Було розпочато суттєве нарощування чисельності та підвищення боєготовності саме військ спеціального призначення. Швидкий темп модернізації супроводжувався закупівлею значної кількості нових вертольотів був заданий для армійської авіації.

Як вказує російський експерт Руслан Пухов, вже у 2012 р. за ініціативою ідеолога реформи генерала Макарова (тодішній начальник Генштабу РФ) були створені спеціальне Командування сил спеціального призначення (ССП) і кіберкомандування. При цьому Командування ССН мислилося як «суперспецназ» для вирішення найширшого кола задач, а в перспективі розширення його складу планувалося до дев'яти бригад. «Кардинальна відмова від мобілізаційної армії традиційного типу дозволила перейти до вельми пристосованим для дій на пострадянському просторі збройним силам постійної високої готовності» [2]. Російський фахівець також вважає, що призначення міністром оборони у 2012 р. особисто наближеного до президента Путіна Сергія Шойгу означало підвищення значимості Міноборони у путінській системі «силового олігархату».

Крім того, після 2012 р. оглядачі зафіксували значні інвестиції у особовий склад, у нарощування бойової підготовки та переозброєння армії. З 2008 р. по 2015 р. відбулася дуже відчутна трансформація навіть у сприйнятті російського конвенційного потенціалу. Ще у 2009 р. військові фахівці вважали, що Збройні сили Росії були не в змозі вести конвенціональну війну не тільки з противником настільки потужним, як США чи НАТО, то навіть з Туреччиною чи Польщею [3]. А вже у 2014 р., рівно через п’ять років після щойно згаданої публікації у польському ЗМІ, глава Пентагону в списку загроз безпеці США поставив Росію на друге після Китаю місце, що на думку професора Академії військових наук Вадима Козюліна, є особливим наголосом, що «нарівні з терористами усіх мастей американцям тепер належить мати справу з ревізіоністської Росією - з сучасною і боєздатної армією - на порозі НАТО» [4]. І хоча тут передусім на першому плані категорія психологічна, не можна ігнорувати реальні досягнення РФ у модернізації війська.

Фахівці констатували: Росії вдалося серйозно модернізувати структури спецпризначення ГРУ ГШ [5]. Більше того, РФ почала втілювати план об’єднання усіх структур такого формату. Так, 1-го жовтня 2013 р. агентство «Інтерфакс-АВН» повідомило: «Міністерство оборони Росії має намір в стислі терміни сформувати СШР, до складу яких увійдуть з'єднання і частини ВДВ, МП та спеціального призначення (СП). Створення СШР розглядається в якості однієї з невідкладних заходів щодо зміцнення збройних сил (ЗС) Росії і спрямоване на забезпечення можливості оперативної протидії потенційним загрозам з будь-якого стратегічного напрямку». Загалом: понад 120,5-121,5 тис.

При цьому експерти зафіксували наявність відчутної віддачі від офіцерського корпусу та контрактників. ЗС РФ складаються з трьох видів Збройних сил (Сухопутні війська, Військово-повітряні сили і протиповітряна оборона, Військово-морський флот), трьох родів військ (Ракетні війська стратегічного призначення, Війська повітряно-космічної оборони, ПДВ) і військ, що не входять у види Збройних сил і роди військ. Окрему роль відіграють створені в 2012 р. Командування спеціальних операцій і кіберкомандування. Загальна штатна чисельність збройних сил Росії в ході військових реформ 2008-2012 рр. була скорочена з 1,2 до 1 млн осіб. Однак фактична чисельність є меншою, і з 2012 р. по теперішній час коливається від 700 до 800 тис. чол. Недоукомплектованість і брак особового складу залишаються серйозною проблемою Збройних сил Росії, і кардинальної зміни ситуації в найближчі роки навряд чи очікується, хоча і планується, що до 2020 р. нестача буде істотно скорочена за рахунок нарощування чисельності контрактного складу (до 900 – 950 тис.) [2].

В кінці 2014 р. кількість контрактного складу у ЗС Росії вперше перевищила кількість призовників - 295 тис. контрактників проти 273 тис. призовників (крім того, було близько 230 тис. офіцерів). А до кінця 2015 г. довести чисельність контрактників до 350-355 тис. [2].  При цьому в 2014 р. за рахунок досягнення хороших стандартів оплати та умов служби (включаючи військову іпотеку для надання житла) суттєво зменшилася плинність контрактного складу і вперше за тривалий час кількість бажаючих вступити на контрактну службу перевищила кількість вакансій, що дозволило здійснювати конкурсний відбір. Хоча залишається значна кількість особового складу із слабо мотивованих призовників, якісне навчання яких тепер до того ж утруднено коротким терміном служби (всього 1 рік).

З 2007 - 2008 рр. зафіксоване стрімке нарощування надходження нового озброєння, а головна ідея переозброєння пов’язана із наміром створити у видах ЗС «Ядра», оснащені сучасним озброєнням. Особливий акцент - ВПС та армійська авіація.

Відповідно до плану, до 2018 р. мають пройти модернізацію 30 бомбардувальників типу Ту-22М3 (до кінця 2015 р. ВПС РФ мають отримати 12 літаків даного типу). В той же час ведуться роботи над розробкою стратегічного бомбардувальника п'ятого покоління з дальністю дії 12000 км. За попередніми даними, введення його в експлуатацію планується на 2020 р., але, з огляду на фінансові і технологічні проблеми,  процес може затягнутись на щонайменше три-п'ять років. Найбільш очікуваною новинкою в ВПС РФ є винищувач п'ятого покоління Т-50 (ПАК ФА), який на сьогодні проходить тестові випробування, що відповідно до планів мають завершитись в 2016 р. Це в свою чергу означає, що дані літаки будуть надходити на озброєння ВПС РФ не раніше 2025 року. Проте, проект ПАК ФА супроводжуються низкою проблем, основною з яких є його силова установка. Проблему також становить розробка озброєння для нього, а саме: нових ракет «повітря-земля», «повітря-повітря» і керованих бомб. Причинами вищевказаних проблем є фінанси, а також те, що частина озброєння знаходиться в процесі модернізації і поки не пройшла всіх необхідних випробувань [6]. Росія встигла повідомити й про намір створити військово-транспортний літак нового покоління [7].   

Держпрограма озброєнь на 2011-2020 рр. передбачає виділення на ці цілі майже 20 трлн руб. Так, якщо в 2010 р. було поставлено 11 бойових і навчально-бойових літаків, то в 2011 р. - вже 28, у 2012 р. - 36, в 2013 р. - 64 і в 2014 р - 101 літак (що можна порівняти з рівнем їх закупівель збройними силами США і Китаю). На 2015 р. була анонсована поставка вже приблизно 120 бойових і навчально-бойових літаків. Поставки вертольотів починаючи з 2013 р., перевищують 100 од. щорічно. З 2013 р. щорічно також поставляється по два бригадних комплекти ОТРК «Іскандер-М» [2].   

З 2016 р. має розпочатися коштовний цикл переозброєння Сухопутних військ з запуском в серійне виробництво нового покоління наземних бойових платформ (новий танк Т-14 «Армата», броньовані платформи «Курганец-25», «Бумеранг» і «Тайфун», нові типи артилерії), а також впровадження перспективної солдатської екіпіровки. До 2020 р. в стадію серійного виробництва надійде низка нових систем ППО і ПРО. Розпочато нарощування чисельності ПДВ, до 2020 р. передбачається збільшити вдвічі - з 36 до 72 тис. осіб, в основному за рахунок збільшення штатів наявних з'єднань [2].   

В цілому, збільшуючи бойові можливості СВ (а особливо - спецпідрозділів), РФ також намагається підвищити свої оперативні можливості стосовно конфліктів низької інтенсивності. Даний факт є особливо важливим для безпосередніх сусідів РФ, зокрема, України, оскільки він свідчить про те, що РФ на сьогодні хоче мати всі необхідні інструменти для втручання у їх внутрішні справи [7].   

Варто зауважити, що з 2009 р. по 2015 р. видатки за статтею «Національна оборона» подвоїлися в номінальному обчисленні. Рівень фактичної оплати офіцерського складу в Росії до 2014 р. майже що досяг рівня західних країн. Зокрема, якщо у 2010 р. вони дорівнювали 2,84% ВВП (1,274 трл. Руб.), то у 2015 р. – вже 3,7% ВВП (3,078 трл. руб). Вперше у історії РФ видатки перевищили 3 трл. руб. До того ж, починаючи з 2008 р. і по 2014 р. загальний обсяг коштів на технічне оснащення ЗС (включаючи НДДКР, ремонт і модернізацію) виріс з 365 млрд. руб. до 1,7 тлн. руб. [2].   

Водночас світові слід звернути й увагу на очевидні проблеми Росії та її слабкі місця. Зокрема, загрозою для реалізації програми технічного переозброєння ЗС РФ протягом найближчого часу залишатиметься також і корупція. За незалежними оцінками, на сьогодні за даною статтею судовими органами розглядається близько 190 справ. Існують й інші чималі проблеми, зокрема, вони включають в себе високу частку держави в тендерних процедурах і надто оптимістичні припущення про введення в експлуатацію нових ОВТ. Наприклад, що стосується програми виробництва винищувача Т-50, то на неї передбачено лише чотири роки (для порівняння, у США програму виробництва винищувача п'ятого покоління F-22 було розпочато в 1991 р.). Застосування російським ОПК матеріалів и комплектуючих збільшилася в 2000-2011 рр. у середньому на 10-12%, що створило серйозну проблему у галузі верстатобудування, - вона не відповідає масштабом завдання промислового розвитку держави [7].

Через поступове збільшення вартості комплектуючих (у тому числі, через ослаблення рубля) РФ буде приречена на перерозподіл бюджетних видатків з одних статей на інші. У РФ суттєво зростають проблеми із імпортозаміщенням, в тому числі, українських комплектуючих. В даному контексті слід зазначити, що фінансування процесу переоснащення ВПС і РВСП, через їх стратегічне значення, відбуватиметься без змін. В той же час, для інших видів ЗС, в умовах поглиблення економічної кризи, існує загроза недофінансування не лише замовлень готової продукції, але й науково-дослідних робіт над новітнім озброєнням.

Отже, що можна було б зазначити у якості висновків?

Перше. Наявною вкрай ризикованою та агресивною стратегією Кремль частково досяг своїх цілей: вимусити Захід вважати Росію одним з найвпливовіших планетарних гравців. Власне момент наступу виявився досить вдалим для російської верхівки. Кремль психологічно готовий до наступу на Західний світ, а Україна, як і раніше, може розглядатися Москвою як певна «лабораторія» відпрацювання завдань з тиску на країни НАТО. Водночас, під словами «фронтальний наступ» мається на увазі не широкомасштабна війна, лобового зіткнення армій не передбачається. РФ має цілком здатний потенціал вести одну та навіть декілька локальних війн за території колишнього СРСР (за виключенням Прибалтики, що знаходиться під парасолькою НАТО). А дії в Сирії довели здатність РФ вести й безконтактну війну.

Друге. Означений вище прогноз стосується теперішнього часу. Росія має обмежений ресурс – як економічний, так і технологічний. На РФ продовжує суттєво впливати падіння цін на енергоносії, що має сталу тенденцію [8]. Підприємства оборонної промисловості РФ мають дуже відчутну потребу до модернізації, отримання високоточних верстатів та безпосередньо технологій оборонного і подвійного призначення. Не здатна РФ і забезпечити високоякісне оборонне виробництво, про що свідчать чисельні замовлення: кораблів типу «Містраль», технологій виробництва тепловізорів (виробляються за участі французьких технологій), технологій виробництва безпілотних систем (виробляються за участі ізраїльських технологій) та багато ін. На сучасному етапі (2016 – 2020 рр.) від рішень та консолідації Західного світу залежить, чи перетвориться Росія на глобальну загрозу, чи навпаки, буде змушена поступово йти на компроміси та пом’якшення на світовій арені. Не можна дозволити Москві здійснити стрімке нарощування ЗС, що в разі слабкості позиції Заходу може кардинально змінити ситуацію на рівні 2018 – 2020 рр. Слід унеможливити отримання Росією нових технологій й високоточних верстатів, різко знизити, а у деяких випадках, унеможливити початок масового виробництва більшості зразків ОВТ.

Третє. Беручи до уваги очевидні слабкості Заходу, не можна ігнорувати можливість повторного використання керівництвом РФ "військової опції" уже майбутньої весни – стосовно України. Президент Росії усе частіше нагадує лідера великого терористичного угруповання, що володіє ядерною зброєю та має надзвичайно високий поріг ризикованості. Тому для України є єдиний шлях – нарощування власних оборонних спроможностей. За рахунок активізації у розвитку професійного ядра ЗСУ, передусім частин спеціального призначення та ракетно-артилерійських. А також, за рахунок термінового створення Сил спеціальних операцій як асиметричних можливостей. Україна має перейти до підготовки активної оборони та досягти можливості ведення безконтактної війни.  


1 – Валентин Бадрак. Сектор безпеки України: епоха паліативів. Дзеркало тижня. Україна, №41, 30 жовтня 2015.

2 – Руслан Пухов1. Современное состояние российской армии. Россия 2015. Ежегодный доклад Франко-российского аналитического центра Обсерво (Под руководством Арно Дюбьена).

3 – Rosyjska armia nie pokonałaby nawet Polski. Rozmawiał w Moskwie Wacław Radziwinowicz 04.02.2009

(http://wyborcza.pl/1,75477,6232827,Rosyjska_armia_nie_pokonalaby_nawet_Polski.html?disableRedirects=true)

4 – Гонка вооружений 2.0: как российская армия щекочет нервы Западу, 12 ноября 2014 (http://tvzvezda.ru/news/forces/content/201411110940-s5bx.htm)

5 – TorBukkvoll. Military Innovation Under Authoritarian Government– the Case of Russian Special Operations Forces. Journal of Strategic Studies. Volume 38, Issue 5, 2015, pages 602-625 (Published online: 26 Aug 2015)

6 – Ігор Федик2, Переозброєння агресора: стан, перспективи, проблеми. Бюлетень ЦДАКР «Виклики і ризики», № 20.

7 – Future Russian army could deploy anywhere in the world – in 7 hours, Published time: August 10, 2014 (https://www.rt.com/news/242097-pak-ta-russian-army/)

8 - Ціни на нафту впали до $ 44. 13 листопада 2015 р. (http://dt.ua/ECONOMICS/cini-na-naftu-vpali-do-44-190891_.html)

 

 ______________________ 

*Відомості про автора:

Валентин Бадрак,Керівник Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння


Статтю підготовлено на основі виступу на Міжнародній конференції «Військовий потенціал Росії: міфи та реалії».

 
 

1. Руслан Пухов, директор Центра анализа стратегий и технологий (ЦАСТ), член Научного совета Франко-российского аналитического центра Обсерво

2. Ігор Федик є експертом-оглядачем інформаційно-консалтингової компанії Defense Express

31.03.2017 16:57:00