ukr

Д-р Крістіан Атланд*: Чи становить Росія загрозу арктично-балтійському флангу НАТО


Статті

Військове втручання Росії на Кримському півострові в лютому-березні 2014 року, подальше незаконне приєднання Криму і Севастополя, а також  військове втручання Росії у досі не розв’язаний конфлікті на Сході України, призвело до значного погіршення відносин Росії із Заходом і створило нову безпекову ситуацію Європі. Зусилля Путіна  кинути виклик встановленому після холодної війни європейському порядку безпеки і змінити міжнародно визнані кордони шляхом використання військової сили і нетрадиційних підривних заходів, призвели до невизначеності, що виходить далеко за рамки пострадянського простору. Після російської інтервенції в Крим, НАТО довелося переглянути багато аспектів своїх відносин з Росією. Альянс також ініціював низку заходів зі зміцнення військової безпеки своїх східних держав-членів, зокрема, країн Балтії, Польщі та Румунії.  Далі на північ, крайній на півночі член НАТО - Норвегія – з підвищеною пильністю стежить за розвитком подій в Росії. Те ж саме стосується позаблокових Швеції та Фінляндії, які намагаються адаптуватися до розвитку й зростаючого ускладнення середовища безпеки в Північній Європі.

/gallery/2017/Euro-Arctic.jpg

Малюнок 1: Європейська Арктика (мапа підготовлений автором).

Вступ

Росія традиційно була  і, ймовірно, залишиться ключовим фактором  у норвезькій політиці безпеки та оборонного  планування.  На північному краю європейського материка, а також в Баренцовому морі і на арктичному архіпелазі Шпіцберген, Норвегія і Росія приречені в силу географічних, історичних та інших обставин  бути сусідами і взаємодіяти один з одним щодня. Це не завжди було легко. Під час холодної війни, тільки дві держави-члени НАТО мали  сухопутний кордон з Радянським Союзом – Норвегія (з 1949 року) і Туреччина (з 1952 року). Кольський півострів, розташований недалеко від норвезького-радянського кордону, у цей період був головним майданчиком для базування радянських військово-морських сил, у тому числі атомних балістичних ракет і торпедних  підводних човнів. Присутність цих сил зміцнювало відчуття стратегічної значимості регіону, як  на Сході, так і на Заході. Таким чином, конфронтація наддержав завела Норвегію і Радянський Союз у локальне "поле напруги", яке насправді мало чим перевищувало віддзеркалення глобального поля напруженості.

Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році, коли східні кордони Туреччини стали кордонами з трьома незалежними кавказькими республіками, Норвегія знову стала єдиною країною НАТО, що мала спільний  сухопутний кордон зі своїм великим східним сусідом. Але країна отримала компанію в 1999 році, коли Польща, яка має спільний  232-кілометровий сухопутний кордон з Калінінградом, приєдналися до Альянсу разом з Угорщиною та Чеською Республікою. У 2004 році до Норвегії і Польщі приєдналися Естонія, Латвія і Литва, які мають кордон з Російською Федерацією.1 Кожен з цих кордонів співставний по довжині кордону Норвегії з Росією, хоча в Естонії він навіть трохи більший  (294 км).

Фінляндія, яка не є членом НАТО, має значно довший кордон з Росією – 1340 кілометрів. Це більше, ніж сумарна довжина кордонів Росії з Норвегією, країнами Балтії та Польщі,  але все ще  значно коротша за кордон України з Росією, який має трохи менше 2000 кілометрів. Фінсько-російський кордон починається в долині Пасвік, на захід від Кольського півострова, де кордони Норвегії, Росії та Фінляндії  сходяться  в одній точці.2 Фінсько-російський кордон в південному напрямку продовжується через незаселені тайгові ліси і малонаселені сільські райони на всьому протязі до берега Фінської затоки (малюнок 1).

Традиційна роль Швеції та Фінляндії як "буфера" з неприєднаних територій між Росією і НАТО в Північній Європі, опинилася під тиском у період після закінчення холодної війни, особливо після інтервенції Росії в Україну у 2014 році. В Фінляндії так само як і в Швеції, пролунали голоси на користь членства в НАТО.3  Втім, є мало ознак того, що це може відбутись у найближчій чи середньостроковій перспективі. Якщо Швеція та/або Фінляндія вирішать приєднатися до Альянсу, це не буде добре сприйнято в Москві, і, ймовірно, призведе до посилення російської військової присутності в Республіці Карелія. З іншого боку, скандинавське  розширення НАТО, ймовірно, внесе вклад у розширення і поглиблення оборони та безпекової  співпраці у Північно-Балтійському регіоні  і формалізації зобов’язань Північних і Балтійських країн щодо колективної оборони.

Метою даної роботи є обговорення того, як і наскільки ситуація в галузі безпеки на північному фланзі НАТО змінилася, і як це може змінитися в найближчі роки, в результаті конфлікту в Україні і у світлі нинішнього погіршення відносин Росії із Заходом. Стаття починається з короткого обговорення можливих "уроків", які можуть бути здобуті з вивчення російського втручання в Україні, і продовжується аналізом схожості і відмінності між ситуацією в області безпеки України і становищем в галузі безпеки Норвегії та інших Північних і Балтійських країн. Далі, у третьому розділі, розглядаються деякі роздуми про те, яким чином зміни в характері відносин Сходу та Заходу можуть призвести до змін в ситуації в галузі безпеки в Північній Європі. Четвертий і останній розділ документа обговорює можливі заходи, які можуть бути вжиті НАТО та її країнами-членами і партнерами в Північній Європі, щоб зберегти регіональну стабільність за умов формування нового середовища безпеки.

 

П'ять уроків від України

Застосування Росією військової сили проти України у 2014 році, і очевидна відсутність у цієї країни поваги до суверенітету і територіальної цілісності її південних сусідів, викликали стурбованість не тільки в таких країнах, як Молдова, Білорусь і Казахстан, а й серед сусідів Росії в Північній Європі. Російські політтехнологічні  та військові операції Росії в Криму до, під час і після анексії півострова в березні 2014, а також участь Росії в конфлікті на Сході України з квітня того ж року, навчили нас ряду уроків. Те ж саме стосується поведінки Росії в п'ятиденній війні з Грузією в серпні 2008 року.

Перший урок, який можна зробити з цих конфліктів є те, що путінська Росія хоче  використовувати військову силу та інші засоби впливу у ситуаціях, коли це може слугувати національним інтересам країни, таких  як інтерес у створенні чи підтримці привілейованої "сфери впливу" за межами її кордонів.  Зростаючий авторитарний характер політичної системи країни, а також той факт, що рішення, які стосуються війни і миру, як виглядає, ухвалюються дедалі вужчим колом осіб, свідчать, що існує декілька внутрішньодержавних  перешкод для такої ж поведінки, яку ми бачили в Грузії та Україні. Роль Державної Думи Росії у значній мірі зведена до “штампуючої”  установи, яка без вагань забезпечує надання президенту усіх тих повноваження, яких він потребує  для здійснення своєї політики. Відсутність вільних й критичних ЗМІ, фрагментарний характер російської опозиції і низька залученість громадськості у внутрішньополітичні процеси в країні, як виглядає, посилюють цю ситуацію.

Другий урок полягає у  тому, що військовий потенціал Росії значно збільшився, оскільки модернізація Збройних Сил країни почалася у 2008 році. Сили, які були розгорнуті в Криму в лютому-березні 2014 року були, звичайно, вістрями списів російських військових (“спецназ”, морська піхота, і Повітряно-десантні війська). Їх обладнання, рівень кваліфікації і професіоналізм необов'язково можуть представляти рівень російських Збройних сил в цілому. Однак існує мало сумнівів у тому,  що військовий потенціал Росії вже певний час знаходиться на підйомі. Сили мобільніші, краще навчені, краще оснащені, краще фінансовані і більш мотивовані, ніж вони були до початку програми військової модернізації країни сім-вісім років тому. Це стосується як звичайних, так і  ядерних сил.

Третій урок для сусідів Росії полягає у тому, що російська концепція операцій змінилася. Колишня зосередженість Росії на здатності проводити операції “старої школи”, тобто кінетичні, як видається, була замінена новою, більш всеосяжною концепцією, в якій нетрадиційні та невійськові засоби впливу відіграють набагато більшу роль. Як спостерігалось  в Криму, військові сухопутні операції супроводжувалися великомасштабними (дез)інформаційними операціями, кібер-операціями, різних форм економічного тиску, міжнародної дипломатією, і так далі, для того, щоб максимізувати ефект кампанії  в цілому. Росія намагалася, і в значній мірі досягнула успіху, у використанні елемента несподіванки на свою користь, а також зуміла використати різні способи впливу – як військові, так і невійськові – у порівняно узгодженому та скоординованому стилі. Використання Росією "нелінійних" чи "гібридних" тактик війни, як спостерігалось в Криму та на Донбасі, потенційно може бути повторено в інших регіонах, якщо  місцеві обставини уможливлять такий підхід.  Як зазначив начальник Генштабу Валерій Герасимов в своїй статті 2013  року про ВПК, "роль невійськових засобів у досягненні політичних і стратегічних цілей виросла, і в багатьох випадках вони значно перевершують в ефективності силу зброї ".4  Та обставина, що провідні російські військовики  та політичні лідери визнали цей факт і готові відповідно змінити  концепцію операцій, може мати далекосяжні наслідки для поведінки Росії в майбутніх міждержавних конфліктів. Але це не обов'язково означає, що підходи, які використовується в Україні, стануть шаблоном для операцій в Північних і Балтійських країнах, районах або в інших частинах східного флангу НАТО. У разі російської військової інтервенції в північній частині східних прикордонних районах НАТО, операції навряд чи будуть проводитися як  «Крим 2.0 або Донбас 2.0",  а швидше як операції з урахуванням специфіки регіону.5

Четвертий урок, який може мати особливе значення для країн, які мають значну кількість  погано інтегрованих, або невдоволених  російських меншин в межах їх кордонів, є те, що Росія готова зайти далеко,  щоб "захистити" етнічних росіян і російськомовних, які живуть за межами Росії, або використати  їх як привід для військового втручання і територіальної експансії. З точки зору міжнародного права, визнання права  Росії  на військове втручання де завгодно і коли завгодно, якщо Москва вважає, що росіяни мають якісь проблеми, є вельми проблематичним. Неодноразові російські претензії, мовляв росіяни й російськомовні українці, які живуть у Криму та на Сході України були піддані систематичній дискримінації, або переслідуванням після зміщення президента Януковича в лютому 2014 також, м'яко кажучи, складно обґрунтувати. Але риторика Путіна "на захист  росіян" отримала широке визнання  громадськості в Росії, і він  зміг використати її як привід для відправки військ й встановлення  контролю над Кримом та Східним Донбасом, дуже схоже до того, як це було ним зроблено у Південній Осетії й Абхазії шість років тому. Таким чином, втручання в ім’я російськомовних в інших регіонах не може бути виключеним.

П'ятий і останній урок - це те, що Путін у змозі отримати політичну вигоду від застосування військової сили проти України в 2014 році, як він зробив в період після війни в Грузії в 2008 році, і це може вплинути на його бажання застосовувати подібні заходи в інших регіонах. Популярність Путіна в Росії зросла після його втручання в Криму. Його рейтинг виріс до 88 відсотків і залишався високим протягом 2014 і 2015 років,6 досягнувши піку у 89 відсотків наприкінці червня 2015 року.7  Як видається, погіршення відносин Росії із Заходом і нав'язування західних санкцій, не мало негативного впливу  на його внутрішні рейтинги популярності. У Росії була і є глибоко вкорінена думка, що Путін "зробив правильну річ", коли він  захопив і анексував Крим, і що президент Росії показав рішучість та цілеспрямованість, коли він "піднявся проти" західного світу і пост-Майданного режиму у Києві. У Криму Путін досяг своїх цілей швидко, не зазнаючи військових втрат, і це, можливо, було однією з причин, чому згодом  Росія прийняла рішення про  втручання на Донбасі. Якщо десь  виникають подібні конфлікти, то на основі кримського досвіду  вони можуть спричинити сподівання Москви, що військова перемога може бути досягнута порівняно малою ціною і протягом відносно короткого періоду часу, і що такий крок може призвести до високих рейтингових оцінок всередині країни.

 

Безпекова ситуація сусідів Росії - схожість і відмінності

Це підводить нас до питання, наскільки вразливими є Північні та Балтійські держави до військового тиску і тактики гібридної війни, подібних до тих,  яких зазнала  Україна у  2014 році. Чи існують подібності або паралелі між безпековою  ситуацією в  Україні та ситуацією в галузі безпеки на Крайній Півночі чи в регіоні Балтійського моря? І які основні відмінності?

Коротка відповідь на ці питання, як видається, полягає у тому, що є підстави для стурбованості  на північному фланзі НАТО, і що безпекова ситуація в Північно-Балтійському регіоні зазнала негативного впливу через використання російської військової сили проти України. Це особливо стосується регіону Балтійського моря, в якому з 2014 року спостерігається значне збільшення російської військово-морської активності,8 а також випадків, коли російські літаки порушують повітряні кордони Естонії, Фінляндії та Швеції.9 У регіоні Баренцового моря, ситуація виглядає стабільнішою, і поведінка російських Збройних сил на морі і в повітрі, видається, більш передбачуваною і менш провокаційною, ніж у Балтійському морі.

Безпекова ситуація в Норвегії на Крайній Півночі може мати певні спільні риси із ситуацією в галузі безпеки наших сусідів на сході і півдні, тобто, Швеції, Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви і Польщі, або в певному сенсі з Україною,  але там все ж існує ряд суттєвих відмінностей. Для того, щоб краще зрозуміти потенціал російсько-західних конфліктів у Північній Європі, ми повинні поглянути на деякі  фактори та обставини, які формують ситуацію в галузі  безпеки країн Північної Європи та Балтії. Серед потенційно значимих  факторів є 1) історичний досвід цих країн з Росією і колишнім Радянським Союзом;

2) етнічний склад їх населення, особливо в районах, що межують з російською територією;

3) військовий альянсний статус;

4) проблеми безпеки з їх суходільними територіями, чи морськими районами, що перебувають під їх юрисдикцією.

Кожен з цих чинників коротко розглянутий нижче.

Якщо почати з історичного виміру, то можна відзначити, що історичний досвід Норвегії з Росією і колишнім Радянським Союзом відрізнявся від Фінляндії, країн Балтії та Польщі. 196-кілометровий кордон Норвегії з Росією історично був мирним кордоном. Ці дві країни ніколи не були у стані війни один з одним. Той факт, що східна частина північного району Норвегії, Фіннмарк, була звільнена радянськими військами в жовтні 1944 року, і той факт, що ці війська були виведені з території Норвегії після звільнення, створив основу для хороших та спокійних добросусідських відносин між двома країнами після другої світової війни, зокрема, на місцевому рівні. Тим не менш, під час холодної війни інтенсивність  транскордонної взаємодії на рівні окремих осіб, організацій і підприємств залишалася досить обмеженою, в основному через геополітичний контекст. Але рух та взаємодія між областями Фіннмарк та сусідніми регіонами Мурманська та Архангельська через норвезько-російський кордон в Стурскузі швидко зростали в 1990-і роки 2000-і роки, зокрема, після заснування  співпраці у форматі Баренцового регіону у 1993 році. З початку 1970-х, головним невирішеним питанням у двосторонніх відносинах між двома країнами була суперечка щодо морського розмежування у Баренцовому морі, яке було розв’язане  у формі переговорного  компромісного рішення у 2010 році.10

Етнічний склад населення в східних прикордонних районах Шенгенської зони сильно варіює. На сьогоднішній день, важко уявити собі як "Кримський" сценарій міг би матеріалізуватися, наприклад, в Кіркенесі або інших частинах північно-східних територій земель Норвегії. Російське населення в Кіркенесі становить менше 10 відсотків від загальної чисельності населення прикордонного міста.11 Більшість росіян, що живуть в цьому та інших районах Норвегії добре інтегровані, багато з них одружені або живуть з норвежцями (як правило, російська жінка і норвезький чоловік), і дуже мало хто з них стверджують, що піддаються дискримінації. Така ж сама ситуація в більшості східних прикордонних районах Фінляндії. Це залишає небагато місця для експлуатації місцевої етнічної чи мовної напруженості в якості приводу для військової інтервенції. Такі сценарії, з більшою вірогідністю, можуть відбутись  в Естонії або Латвії, які обидві мають великі російські меншини в межах своїх кордонів, і в багатьох випадках, розташованих у районах, близьких до Російської Федерації. Наприклад, в значній мірі російськомовні міста Нарва і Даугавпілс – відповідно, третій за величиною і другий за величиною міста Естонії та Латвії - були названі в якості прикладів місць, які могли б бути уразливі для тактики подібних тим, які використовуються в Криму.12 Балтійські держави за останні роки зіткнулася з більш жорсткою риторикою з боку Росії, численними звинуваченнями щодо мовної дискримінації,13 а також провокаціями ФСБ, такими як викрадення і подальше незаконне затримання міліціонера Естонії Ештона Кохвера у вересні 2015 р.14 Схожі інциденти не відбувалися, і навряд чи відбудуться, на норвезькому або фінському кордоні з Росією.

Коли  доходимо до питання про  статус військового угруповання, мало сумнівів у тому, що роль НАТО як провайдера  безпеки для країн Північної Європи виросла, особливо після вступу країн Балтії до НАТО в 2004 році. Швеція та Фінляндія, які є важливими партнерськими країнами для НАТО, в останні роки зміцнили свої зв'язки та взаємодії з Альянсом15, так само, як і  співробітництво у військовій галузі.16 Швеція і Фінляндія також зробили важливий внесок у співпрацю з NORDEFO.17 Але оскільки вони не є членами НАТО, на них не розповсюджується дія статті  про  колективну безпеку Північноатлантичного договору.18

У цьому сенсі, вони знаходяться в іншому, і, можливо, більш невигідному становищі, ніж Норвегія та країни Балтії. З іншого боку, Швеція і Фінляндія, імовірно, розглядається Росією меншою загрозою, ніж північні члени НАТО. На додаток до Швеції, Фінляндії та Росії, Балтійське море оточене шістьома країнами НАТО – Естонією, Латвією, Литвою, Польщею, Німеччиною, Данією. Далі на північ, в Баренцовому морі, Норвегія є єдиною прибережною державою, крім Росії, і єдиним регіональним представником НАТО. Як тільки виникають кризи в цьому регіоні, або Норвегія піддається  російським військовим провокаціям на суші, на морі або в повітрі, Норвегії доведеться справлятися з ними самостійно, використовуючи сили, які вже є в регіоні,  принаймні до того часу, коли  можуть бути притягнуті союзні підкріплення  повітрям чи  морем. Таким чином, антикризове управління і передача підкріплення з півдня є важливими елементами у  плануванні реакції на передбачувані воєнні ситуації та навчальної діяльності на північному фланзі НАТО.

У випадку з Норвегією, небажані інциденти і епізоди за участю російських державних, або недержавних суб'єктів, швидше за все, відбудуться на морі, аніж на суші. Сухопутний кордон двох країн є відносно коротким, безперечним, і, по суті, незмінним з 1826 року.19 Але він продовжується на північ ще на 1700 кілометрів, по Баренцовому морю і Північному Льодовитому океані. Морська зона  між північним узбережжям Європейського континенту і архіпелагом Шпіцберген, Земля Франца-Йосипа та Нова Земля (мал. 1) є скарбницею живих морських ресурсів, а континентальний шельф під ним, як вважають, містить значні ресурси нафти, газу і мінералів. Офшорна нафтова діяльність у цій області, як і раніше, досить обмежена, в основному, через низькі ціни на нафту, але рибальство в Баренцовому морі – це промисловість на мільярди доларів, яка забезпечує багато нових робочих місць і доходів для Північної Норвегії і Північного Заходу Росії. Багато з комерційно важливих рибних запасів у цих водах використовується  Норвегією і Росією спільно, рибальство здійснюється не тільки у виняткових економічних зонах двох країн, але і в Шпіцбергенській рибальській зоні захисту (FPZ), яка була заснована Норвегією у 1977 році. Більше чверті річного вилову тріски Росією в північно-східній Арктиці здійснюється у водах Шпіцбергена.20 У ряді випадків Росія ставить під сумнів правову основу Норвегії щодо встановлення  зони і права Норвегії на здійснення прибережної юрисдикції  в цих водах. Примусові заходи норвезької берегової охорони щодо російських траулерів, які працюють в зоні Шпіцбергена, у деяких випадках  призводили до гострої  реакції російської сторони.21  У нинішньому геополітичному кліматі, спори, що пов’язані з промисловим рибальством в цьому та в інших районах Баренцового моря, можуть призвести до ескалації. Те ж саме стосується розбіжностей, пов'язаних з питанням щодо права Росії та інших підписантів  Договору про Шпіцберген  на проведення сейсморозвідки, або розвідувального буріння на континентальному шельфі за межами Шпіцбергена без згоди Норвегії.

Таким чином, якщо ми порівняємо ситуацію безпеки Норвегії після 2014 р. із ситуацією після 2014  р. безпеки інших держав на північному фланзі НАТО, є схожість, а також суттєві відмінності. Історичний досвід Північних та Балтійських морських країн з Росією сильно варіює, існують також суттєві відмінності щодо  їхнього альянсного  статусу, етнічного складу і геополітичного положення. Найбільш вірогідний сценарій Норвегії для конфлікту з Росією не обов'язково буде схожим на найбільш імовірний сценарій конфлікту Естонії або Латвії, і навпаки. Одна зі спільних рис, яку вони мають, є те, що вони є порівняно невеликими країнами, розташованими на периферії Європи, і що їхні збройні сили обмежені в розмірах, принаймні, в порівнянні зі збройними силами Росії.

 

Норвегія і Росія – Наслідки змін у відносинах Сходу і Заходу

Ситуація з безпекою на Крайній Півночі і характер двосторонніх відносин Норвегії з Росією значною мірою формуються,  чи принаймні зазнають впливу, внаслідок  подій в інших частинах світу і динаміки відносин Росія-НАТО. Таким чином,  закінчення холодної війни уможливило “нормалізацію” двосторонніх відносин між Норвегією і Росією, дозволило встановити  співпрацю у форматі держава до держави, регіон до регіону, і народ до народу у ряді областей.

Були зроблені зусилля, задля подолання старого розколу між  Сходом і Заходом й заміни логіки антагонізму  холодної війни на нову логіку, засновану на спільних цінностях та спільних інтересах. Прикордонна взаємодія на рівні окремих осіб, установ та організацій, швидко зростала протягом 1990-х і початку 2000-х. Пов'язані з безпекою обмеження щодо комерційної та промислової діяльності в регіоні Баренцового моря були також зняті,  почали з’являтись нові моделі цивільно-військових відносин. На початок 2000-х років в Баренцовому морі та в інших частинах Арктики, які в минулі часи розглядались головним чином як театр військових дій, все частіше розцінюються як арени для міждержавного співробітництва та економічної діяльності, таких як рибальство, морські перевезення, і офшорна розвідка нафти.22

Норвезько-російська співпраця  на Крайній Півночі не обмежувалась тільки невійськовими галузями, такими як управління рибного господарства, охорона навколишнього середовища, культурні обміни. Були встановлені контакти між військовими силами двох країн. У 1994 році норвезькі і російські військово-морські сили провели  перші спільні військові маневри  в Баренцовому морі, під назвою "Помор’я". Аналогічні навчання проводилися з перервами до весни 2013 року, і з більш помітною орієнтацією на зміцнення безпеки. Поряд з іншими спільними зусиллями у військовій сфері, такі як діалоги  на рівні регіональних військових командирів, це дало цінну інформацію про військовий потенціал протилежної сторони і, принаймні тимчасово, для підвищення рівня довіри на регіональному рівні. У деяких  спільних заходах, таких, як навчання  "Північний орел" 2012 р., також взяли участь американські військово-морські сили.23

Протягом часу після Холодної війни, тобто у 25-річний період між 1989 і 2014 р., відносини Росії з НАТО пройшли через ряд «злетів і падінь». Деякі з «падінь» негативно позначилися на кліматі військового  співробітництві на двосторонньому рівні. Наприклад, у 1999 році, в період після повітряної кампанії НАТО проти сербських сил в Косово, Росія вирішила тимчасово призупинити військову співпрацю з Норвегією та іншими членами НАТО. Через кілька років, однак, співпрацю було поновлено. Військове співробітництво між Росією і Норвегією на Крайній Півночі було  також тимчасово припинено у 2008 році, цього разу з ініціативи Норвегії. Причиною цього стало застосування Росією військової сили проти Грузії в Південній Осетії та Абхазії. Знову ж таки, політичні перешкоди для військового співробітництва були поступово подолані і спільна діяльність у військовій області оновилась, як зазначено успішними норвезько-російськими "поморськими" вправами в 2011, 2012, і 2013 роках.24
         Невдовзі після інтервенції  Росії в Крим, Норвегія, в березні 2014, вирішила призупинити військову співпрацю з Росією, у тому числі й усі заплановані візити, обміни, і проведення спільних навчань.25 Норвезько-російсько-американські військові  навчання "Північний орел", що були заплановані на весну 2014 р., також були скасовані.26 Незабаром після цього, у квітні 2014 року, міністри закордонних справ НАТО домовилися призупинити усю практичну співпрацю НАТО з Росією, як військову, так і цивільну.27 ЄС і Норвегія також встановили індивідуальні обмеження на поїздки, у вигляді візових санкцій Шенгенської зони, ряду високопоставлених офіцерів, які, як вважається, грають важливу роль у плануванні та виконанні російської інтервенції в Україну. Список санкціонованих осіб включає в себе, серед інших, начальника Генерального штабу, генерала Валерія Герасимова і командувача Західним військовим округом генерала-полковника Анатолія Сидорова, який здійснив офіційний візит до Норвегії в жовтні 2013 року.28

Тимчасове призупинення Норвегією її військового співробітництва з Росією у грудні 2014 року було продовжено до кінця 2015 року, так само, як у випадку НАТО. Подальше продовження  заборони на військове співробітництво з Росією, а також  інші обмежувальні заходи у цих та інших сферах, вірогідно продовжуватимуться. Доки  Росія не вирішить відіграти  більш конструктивну роль в Україні, поточна ситуація, що характеризується як всебічне заморожування у взаємодії військо до війська, може стати "новою нормою" в НАТО та східних прикордонних регіонах ЄС. Якщо в поточному діалозі відсутність взаємодії та співпраці між військовими командирами і військовими силами в Північній Норвегії та Північному Заході Росії стане тривалою або напів-постійною ситуацією, це може сприяти створенню клімату зниженої  військової транспарентності і підвищеної підозрілості.

Як і в період холодної війни, звичайні військові дії на норвезькій стороні - на суші, на морі і в повітрі -  ймовірно, будуть інтерпретуватися в Росії як вираження «агресивних» намірів НАТО на Крайній Півночі. Незважаючи на невеликий масштаб, вправи, що відбуваються в крайньому північному Сході, тобто, в графстві Фіннмарк, швидше за все, будуть розцінюватись  як загроза стратегічним інтересам Росії в регіоні. Так, наприклад навчання "JointViking" в районі Фіннмарк в березні 2014 р., які були спільним національним навчанням за участю близько 5000 кадрів, РІА Новини описали  як  "провокації НАТО”.29 Короткострокова наявність норвезького фрегата в Кіркенесі, на відстані 8 км від  норвезько-російського кордону і на віддалі 150 кілометрів від штаб-квартири російського Північного флоту в Сєвєроморську, розглядається як особливо проблематичне, за повідомленнями російських ЗМІ.30

Участь військ, суден і літаків з інших країн НАТО у військових навчальних заходах в Північній Норвегії, таких як у вправі "ColdResponse", які  проводяться на більш-менш регулярній основі з 2006 року, також була джерелом російських безпекової стурбованості. Ці вправи, які зазвичай проводяться далі на півдні, в основному, в графстві Тромс, все частіше інтерпретується у контексті погіршення відносин НАТО з Росією. Наприклад,  навчання “Cold Responsе-2014”, у якому взяли участь близько 16 000 солдатів з 16 країн-членів і партнерів НАТО, у тому числі Швеція та Фінляндія, була не дуже добре сприйнята російською військовою та політичною елітою.

Так само, військова активність Росії в цьому регіоні, яка значно виросла за останні сім-вісім років, може призвести до нових питань безпеки на західній стороні. Особливо у випадку з так званими «несподіваними вправами», які проходять без попередження і часто є масштабними. Незважаючи на хорошу розвідку, західні сусіди Росії не мають ніякої можливості дізнатися, чи є такі вправи тільки для військових навчальних  цілей, чи вони здійснюються для прикриття підготовки збройної агресії. У цьому контексті уроки, винесені  з України і поведінка Росії до інтервенції  в лютому 2014 р. повинні бути взяті до уваги.

 

Зустрічаючи нові виклики безпеці

Як було зазначено у вступі, застосування Росією військової сили проти України у 2014 році,  проти Грузії в 2008 році, і очевидна відсутність у цієї  країні поваги до суверенітету та територіальної цілісності її південних сусідів, викликали стурбованість також у Північній Європі. Ситуація з безпекою в Європі в цілому погіршилося, як і відносини Росії із Заходом і НАТО. Таким чином, прямі і непрямі наслідки конфлікту в Україні можуть бути серйозними та тривалими як для Росії, так і для західних сусідів Росії. Той факт, що російсько-український конфлікт відбувається в період великих економічних труднощів в Європі, і в період стрімко зростаючих проблем безпеки на інших фронтах, особливо на Півдні і південному Сході, робить його важким для Європи, щоб впоратися з Російським викликом ефективно і скоординовано.

Поновлення уваги НАТО на необхідності  зміцнення довіри до гарантій  колективної безпеки Альянсу, яке спостерігалося  під час  саміту у вересні 2014 року в Уельсі31, стало важливим кроком у правильному напрямку. Те ж саме стосується триваючих зусиль по підвищенню рівня готовності НАТО, а також чисельності і можливостей сил швидкого розгортання альянсу.32 Хоча НАТО  як союз усе ще має очевидну конвенційну перевагу над  Росією, його обмежена передова присутність на периферії Європи означає, що Росія, як і раніше, зберігає конвенційну перевагу над малими сусідами на локальному рівні.33 Наприклад, в регіоні Баренцового моря, Норвегія ніколи не могла і не зможе на рівних "відповідати" російським військово-морським, повітряним і наземним силам, які перебувають на Кольському півострові. Але  для Норвегії важливо  й надалі розвивати потенціал національної оборони, який би відповідав розвитку нового безпекового середовища, і дозволив продемонструвати шляхом  рутинної військової присутності і регулярних національних і союзних навчань у пріоритетних областях, що країна прагне захистити свою територію, свої права та інтереси в регіоні, у разі необхідності за допомогою своїх 27 союзників.  Крім того,  для Норвегії важливо показати солідарність з країнами Балтії, іншими країнами Північної Європи, та іншими країнами, які можуть зіткнутися з викликами у відносинах з Росією.

Застосування  Росією "нелінійних" або "гібридних" методів ведення війни, які найбільш наочно були продемонстровані в Криму, є особливим джерелом занепокоєння, принаймні, деяких зі східних країн-членів НАТО. Для  західних сусідів Росії важливо зрозуміти, як ці методи були застосовані в Україні і які уроки ми можемо з цього винести. Як зазначив один зі  штабних офіцерів відділу міжнародної оборонної політики  та відділу планування НАТО, "російський підхід до конфлікту, безсумнівно, включає в себе політичні, дипломатичні, економічні, нелінійні і гібридні засоби, які приховані під  збройним  конфліктом".34 Ці заходи можуть бути використані не тільки для "досягнення стратегічних цілей без військового насильства", але також "спричинити  швидку, несподівану ескалацію до військової стадії".35

Як показано у даній  статті, придатність методів «гібридної боротьби» в країнах на північному фланзі НАТО може варіювати, але важливим для НАТО як для союзу, так  і для окремих держав-членів,  що вразливі для такої тактики, є те, що треба розвивати засоби протидії  сценаріям, подібним до описаних вище. Це може включати в себе не тільки оборонні кіберстратегії і методи  знешкодження російських (дез)інформаційних операцій, але й стратегії  боротьби з тим, що Марк Галеотті називає «повстанською геополітикою»,36 тобто, використання спеціальних сил, воєнізованих формувань і провокаторів.

У цьому відношенні цікавими є зусилля Європейського Союзу, спрямовані на  посилення підтримки незалежних ЗМІ в країнах «Східного сусідства», підвищення обізнаності про потенціал "дезінформаційної діяльності зовнішніми суб'єктами", і поліпшення здатності ЄС передбачати і адекватно реагувати на такі заходи.37 Для цього ЄС нещодавно створила підрозділ, відомий як “EastStratComTeam”, який допоможе країнам Східного сусідства в їх зусиллях, спрямованих на сприяння свободі ЗМІ та забезпечення доступу до альтернативних джерел інформації, включаючи російськомовних. Ця ініціатива  може виявитися важливим доповненням до НАТО і зусиль інших суб’єктів, щоб зменшити ігрове поле для Росії з метою  використання «нелінійних» або «гібридних» методів ведення війни.

Як вже було сказано, важливо відзначити, що чимраз витонченіші засоби російського невійськового, асиметричного і нетрадиційного  впливу, продемонстровані в Україні в 2014 році, здійснювались на додаток до військових, симетричних і традиційних заходів. Їх слід розглядати саме як доповнення до інших, традиційніших засобів впливу, а не як їхню заміну.

Росія продовжуватиме модернізувати свої збройні сили, у тому числі свої конвенційні можливості, як це робиться  з 2008 року; використання звичайної військової сили проти менших і потенційно слабких держав, як і раніше, залишатиметься опцією в панелі інструментів Москви.

Це означає, що сусіди Росії - і НАТО як союз – повинні бути готові не тільки до сценаріїв у ”кримському стилі”, але до  сценаріїв того типу, які обговорювалися до інтервенції  в Україну. Але оскільки "повний спектр" військових можливостей знаходиться за межами можливостей менших членів НАТО, підвищений акцент має бути зроблений  на  багатонаціональному співробітництві. Амбіції НАТО на 2020 рік полягають  у тому, щоб  мати "гармонійний набір здатних до розгортання, сумісних і стійких сил, оснащених, підготовлених, навчених, керованих,  здатних працювати разом із партнерами в будь-якому середовищі".38 Це великі амбіції, які покладають важкі  вимоги на  НАТО у плані  прискорення модернізації та бойової підготовки в найближчі п'ять років. Починаючи з 2015 року, НАТО буде здійснювати великі  маневри  «високої видимості» кожен третій рік. У 2018 році навчання в такому форматі відбудуться за участю приблизно 25000 солдатів  на Крайній Півночі і будуть організовані Норвегією.

Наприкінці слід наголосити, що безпека і стабільність Європейської Арктики, в регіоні Балтійського моря та інших регіонах, що межують з Росією на Заході, Півдні та Сході, будуть залежати не тільки від наших зусиль щодо стримування і захисту від російської агресії, але і від того, чи вдасться знайти спільну мову з Росією в галузях, які становлять взаємний інтерес. Сьогодні ми не знаємо, як довго витримає нинішня влада Росії, і наскільки  довго триватиме нинішня безвихідь  у російсько-західних відносинах.

Існує мало ознак того, що ситуація  покращиться або найближчим часом, або в середньостроковій перспективі, тому ми повинні бути готові до потенційно тривалої "зими" у наших відносинах з Росією. Але, зберігаючи тиск на Росію у вигляді санкцій та інших каральних заходів, ми також повинні спробувати знайти якийсь modusvivendi, поки чекаємо приходу весни.

Це особливо важливо для тих, хто як і раніше живе в  мирних прикордонних районах Північної Європи. З цієї причини, Норвегія, разом із Швецією та Фінляндією, вирішили продовжити свою співпрацю у форматі "люди з людьми" з Росією в Баренцовому регіоні. В умовах відсутності взаємодії та спільної діяльності з Росією у військовій сфері, Норвегія все ж вирішила розвивати співпрацю з Росією в інших, невійськових галузях. Це включає, серед іншого, в цілому  успішні спільні зусилля берегової охорони щодо боротьби із незаконним промислом риби  в північних водах, співпрацю  пошуково-рятувальних служб на Крайній Півночі і багаторічну співпрацю між місцевою поліцією обох країн і прикордонних комісарів. Це свідчить, що цілком можливо, принаймні, для Норвегії і Росії, підтримувати сердечні відносини і здоровий рівень діалогу у форматі  «люди з людьми» та взаємодії на місцевому рівні, одночасно з виконанням режиму санкцій і заморожуванням військових контактів. У політичному кліматі, який характеризується зростанням страху, підозри і недовіри між Сходом і Заходом, ці та інші заходи зміцнення довіри на місцевому рівні можуть бути важливим внеском у регіональну стабільність.

 

Думки, висловлені у цій статті, є висловлюваннями автора і ніяк не можуть стосуватися Норвезького уряду.

_____________

*Відомості про автора:

Д-р Крістіан Атланд, старший науковий співробітник, Норвезький центр оборонних досліджень  (FFI).

 

Статтю підготовлено на основі виступу на Міжнародній конференції «Військовий потенціал Росії: міфи і реалії».



1 Estonia and Latvia border Russia on the east, while Lithuania border Kaliningrad on the south-west.

2 Point known as a ‘Three-country pyramid’

3 Див., наприклад, article by Andres Freedan: “Why its time: the case of Swedish membership in NATO,” Yale newsletter of international affairs, April 1, 2015, http://yalejournal.org/article_post/why-its-time-the-case-for-swedish-membership-in-nato/; and by Mark Zayp: ‘Cautious about Putin, Finland studies the option of the NATO membership’, Newsweek, June 4, 2015, http://www.newsweek.com/fearful-putin-finland-explores-nato-membership-339428.    

4 Valeriy Gerasimov: “Meaning of science in forecasts,” Military-Industrial Courier (MIC), 2013, No. 8, p. 1-3, available at http://vpk-news.ru/sites/default/files/pdf/VPK_08_476.pdf.

5 Див. Octavian Manea: “Hybrid of war as management war” (interview with Dr. Mark Galeotti)”, Little wars book, August 19, 2015.

6 Див. ”Putin’s approval’ at the web-site of Levada-Canter, http://www.levada.ru/eng/indexes-0.

7 Michael Birnaum: “Putin’s rating reached 89 percent, the highest rating ever”, The Washington Post, June 24, 2015.

8 Див. Matthew М. Aid: “Intensified of Russian naval activity in the Baltic Sea”’, The Baltic Times, August 6, 2014 http://www.matthewaid.com/post/94053933211/intensified-russian-naval-activity-in-the-baltic.

9 Див. article of Sam Johns and Richard Miln “Soldiers replied to Russian reconnaissance aircraft that breached the air area of Estonia” http://www.ft.com/intl/cms/s/0/8e28123e-5a09-11e4-8771-00144feab7de.html#axzz3m52ZVIsY; and Richard Miln: “Scandinavians prevented Russia after air bomb random shot”, Financial Times, December 15, 2014, http://www.ft.com/intl/cms/s/0/95751ff2-837e-11e4-8a84-00144feabdc0.html#axzz3m52ZVIsY.

10 Agreement on Norwegian-Russian delimitation that marked the end of 40-year dispute regarding the maritime delimitation was signed in Murmansk on September 15, 2010 and came into force on July 7, 2011. The text of the agreement is available by reference:  https://www.regjeringen.no/globalassets/upload/SMK/Vedlegg/2010/avtale_engelsk.pdf.

11 Russians constitute 300-400 of local population out of about 3,500.

12 Edward Lucas:”‘Upcoming storm – Report on safety in the Baltic Sea.” Washington, district Columbia: Center for Analysis of European Policy, 2015. http://www.cepa.org/sites/default/files/styles/medium/Baltic%20Sea%20Security%20Report-%20(2).compressed.pdf, р. 11.

13 For more details see “About Ashton Kokhve,” the Ministry of Internal Affairs of the Republic of Estonia, updated in September 2015. https://www.siseministeerium.ee/en/eston-kohver.

14 Див. напр., See, for example, “MFA of Russia established the guilt of Estonia in discrimination of Russian language,” NTV, September 18, 2015. http://www.ntv.ru/novosti/1528856/.

15 Alister Scruton & Sakari Suoninen: “Russian roaring, Swedish, defense options from the point of view of Finnish, NATO,” Reuters, April 1, 2014, http://www.reuters.com/article/2014/04/01/us-ukraine-crisis-nordics-idUSBREA301AD20140401.

16 Johan Akhlander: “Sweden and Finland plan to expand military cooperation considering the tension of Russia,” Reuters, February 18, 2015. http://uk.reuters.com/article/2015/02/18/uk-sweden-defence-idUKKBN0LM15F20150218.

17 “Finland and Sweden strengthened relations with NATO,” The Guardian, August 27, 2014, http://www.theguardian.com/world/2014/aug/27/finland-sweden-strengthen-ties-nato.

18 NORDEFCO is a Scandinavian organization of cooperation in the field of defense, created in 2009 that includes Norway, Denmark, Sweden, Finland and Iceland.

19 The only major exception is that Norway has no land border with Russia/USSR between 1920 and 1944. In 1920 the region Petsamo was transferred to Finland, giving Finland access to the Barents Sea, and former Norwegian-Russian border became part of the Norwegian-Finnish border. Petsamo was transferred to the Soviet Union in 1944, and Norway - Soviet Union border was determined.

20 Christian Atland: ‘The status of Svalbard and its consequences for international politics’ Baden-Baden 2014, p. 147

21 For more information, see Christian Atland & Christine Fan Bryushard: ‘When the security language does not work: Russia and ‘Electron’ incident’, Security Dialogue, vol. 40, number 3 (2009), p. 333-353

22 Christian Atland: “Northern Fleet of Russia and oil industry: Rivals or Partners? Oil, Security and Civil-Military Relations in the post-Cold War European Arctic,” Armed Forces and Societies

23 Див. Jerald O'Dvier “Norway welcomes the ‘Northern Eagle’ as a bridge-builder,” Defense News, August24, 2012, http://archive.defensenews.com/article/20120824/DEFREG01/308240002/Norway-Hails-Northern-Eagle-Bridge-builder; and Trude Petersen: “Norwegian-Russian Pomor-2013 naval exercise starts this week”, Barents Observer, May 7, 2013, http://barentsobserver.com/en/security/2013/05/norwegian-russian-pomor-2013-naval-exercise-starts-week-07-05.

24 Illia Kramnyk: “Pomor 2013 Russian-Norwegian exercise: looking for common ground,” Golos Rossii, May 12, 2013, http://sputniknews.com/voiceofrussia/2013_05_12/Pomor-2013-Russian-Norwegian-exercise-looking-for-common-ground/.

25 Norwegian Ministry of Defense: “Norway suspends all planned military activities with Russia,” Press-release No. 25/2014, March 25, 2014, https://www.regjeringen.no/en/aktuelt/Norway-suspends-all-planned-military-activities-with-Russia-/id753887/.

27 NATO: “Declaration of the NATO Foreign Affairs Ministers,” Press-release No. 062/2014, April1, 2014, http://www.nato.int/cps/en/natohq/news_108501.htm.

28 Див. EU: Council Decision 2014/145/CFSP and Council Decision 2014/308/CFSP, respectively, as of March 17 and May 28 2014, available at: http://eur-lex.europa.eu/homepage.html.

29 Alexander Kholenko: “NATO exercise against North Norway: intelligence or provocation,” RIA Novosti, March 17, 2015, http://ria.ru/authors/20150317/1053024319.html.

30 Там же.

31 Див. See “Wales Summit Declaration,” Press-release 120/2014, September 5, 2014, http://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_112964.htm.

32 Там же

33 Matthew Kroning: “Preparing of NATO to new Cold War,” Section 57, No. 1 (2 015), р. 54.

34 Dave Johnson: The Approach to the Conflict - Consequences for NATO's deterrence and defense. Rome: NATO Defense College. Studies document No. 111/2015, http://www.ndc.nato.int/news/news.php?icode=797, ст.10

35 Там же

36 Mark Galeotti: “Putin, Ukraine, and asymmetric politics,” Johnson’s list, April 14, 2014, http://russialist.org/putin-ukraine-and-asymmetric-politics/.

37 Richard Jozviak: “EU plans to activate the struggle against the Russian propaganda”, Radio Svoboda. Europe. June 24, 2015, http://www.rferl.org/content/european-union-russia-propoganda-georgia-moldova-/27091155.html.

38 NATO: “Connected Forces Initiative,” change as of August 31, 2015 http://www.nato.int/cps/en/natolive/topics_98527.htm.


17.04.2017 21:26:00