Насамперед хотів би привітати посла С.Корсунського, який кілька днів тому очолив Дипломатичну академію, і побажати йому успіхів у реформуванні цього важливого інституту в системі дипломатичної служби України.
Сьогодні ми вирішили винести на обговорення близькосхідну проблематику та проаналізувати роль Росії у створенні проблем цього регіону.
Бо те, що останнім часом Росія робить на Близькому Сході, зокрема, в Сирії, є загрозою для всього регіону. З іншого боку, ця політика не є випадковою і є проявом геополітичних імперських марень Росії і, таким чином, стає глобальною загрозою.
У цієї теми є, звісно, ще й внутрішньополітичний аспект. Але про нього трохи згодом.
Отже, маємо два виміри: зовнішньополітичний та внутрішньополітичний, причому обидва з яких матимуть для Росії дуже серйозні наслідки, якщо вона продовжуватиме агресивну політику у регіоні.
Якщо говорити про зовнішньополітичний аспект, то мене у ньому найбільше турбує позиція Заходу. Чому? Бо саме попередня адміністрація США дозволила Росії стати активним гравцем у Сирії, а теперішня ніяк не наважиться на те, щоб взяти на себе відповідальність діяти рішуче. Вважаю, що саме нерішучість адміністрації Обами спричинили тяжкі наслідки для регіону і дала можливість Росії реалізовувати свою лінію, крім усього іншого, на дестабілізацію Європи через, зокрема, стимулювання проблеми біженців. При цьому Асад залишається з хімічною зброєю, формально передавши її Росії. Невже можна бути такими наївними?
Мене не менш турбує і сьогоднішня позиція окремих західних керівників, включаючи деяких американських, які як мантру повторюють тезу про те, що Росія потрібна Заходу для боротьби проти тероризму. Начальник генерального штабу Сирійської вільної армії генерал-майор Ахмед Халід Біррі свого часу заявив, що «Вільна сирійська армія» перехопила переговори росіян із ісламськими терористами. Біррі: «Для нас є очевидним той факт, що „Ісламська держава“(ІД) є партнером режиму Башара Асада і діє синхронно з ним. Останні події вказують на те, що режим Асада і Росія купують нафту у „ІД“. Нещодавно були перехоплені переговори між бойовиками „ІД“ і російськими командирами, які керують атаками». «Росія співпрацює як з режимом, так і з „ІД“. Інакше кажучи, Росія не ставить собі за мету вести боротьбу з тероризмом» (ru.haberler.com 16.12.2015).
На жаль, Захід досі не може позбутися ілюзій щодо справжніх цілей зовнішньої політики Росії.
Мене турбує квола або ніяка реакція цивілізованого світу на повідомлення про застосування Росією касетних боєприпасів, заборонених міжнародними конвенціями, під час бомбардувань у Сирії.
Команда Conflict Intelligence Team, яка займається розслідуваннями у зв’язку з російською військовою операцією у Сирії, виявила, що телеканал RT показав кадри з авіабази Хмеймім в Сирії, на яких один із російських бойових літаків оснащений касетними бомбами.
А де ж позови до міжнародних судів?
Мене дивує реакція, вірніше її відсутність, з боку міжнародних організацій, які опікуються питаннями безпеки і прав людини, щодо злочинів Росії в цій війні. Зосереджуватись лише на гуманітарних аспектах – значить ховати голову у пісок.
Шановні колеги,
Зрозуміло, що допомога Асаду є останньою метою Росії на Близькому Сході. Головні інші: повернення до статусу тих, з ким Захід має говорити; посилення своєї військової присутності в регіоні; формування коаліції тих арабських країни, які протистоятимуть союзникам США; дестабілізація Європи новими хвилями біженців.
На жаль, системної реакції Заходу на ці виклики ми не бачимо.
З іншого боку, захопившись зовнішньополітичними авантюрами на Близькому Сході, в Кремлі, здається, забувають про внутрішньополітичний аспект. Йдеться, зокрема, про мусульманський фактор у самій Росії.
Ось що пише грузинський професор з характерним грузинським прізвищем Олег Панфілов (професор Державного університету Ілії, Грузія):
«У Росії, за різними даними, від 12 до 25 відсотків населення називають себе мусульманами…. Російська влада не вміє спілкуватися з мусульманськими громадами - тільки з обраними в номенклатурні списки, державна пропаганда піднімає рівень ісламофобії все вище і вище - неприйняття людей, що йдуть на молитву, викликає обурення і ненависть. Кремль не хоче бачити, що неприйняття в суспільстві переростає в протистояння. Поки на ментальному рівні, але ситуація може загостритися - цьому сприяє ксенофобія».
О.Панфілов робить такий висновок : «Москва має «тільки два шляхи: або знайти взаєморозуміння з мусульманами, або втратити можливість впливу на них». (http://nv.ua/ukr/opinion/panfilov/antimusulmanska-rosija-1774924.html)
Тому було б цікаво почути відповідь на питання, чи зможе Москва знайти порозуміння з мусульманами як в середині країни, так і за її межами, проводячи таку політику на Близькому Сході?
А завершити хотів би думкою, яку висловив колишній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фишер у статті «Наступна війна»:
«Після розгрому Ісламської держави наступна глава історії Близького Сходу буде визначатися розвитком відкритої, прямої конфронтації за регіональне панування між сунітської Саудівської Аравією і шиїтським Іраном. До сих пір цей давно тліючий конфлікт розвивався підспудно. Дві глобальні держави, які беруть активну участь в справах регіону, в цьому конфлікті себе вже чітко позиціонували: США встали на одну сторону з Саудівською Аравією, а Росія - з Іраном. (мені дивно, чому Й.Фішер називає Росію глобальною державою – В.О.)
«Війна проти терору», що ведеться зараз, буде все більше поступатися місцем конфлікту за гегемонію. Після того як Саудівська Аравія і її чотири сунітських союзника оголосили про ізоляцію Катару, що частково було викликане тісними зв'язками Катару з Іраном, цей конфлікт досяг свого першого потенційно критичного моменту, причому в самому центрі регіону - в Перській затоці…».
Висновок Фішера: «історія Близького Сходу обіцяє стати якою завгодно, тільки не мирною». (IPG Journal, 25.07.2017, http://www.ipg-journal.io/rubriki/vneshnjaja-politika-i-bezopasnost/statja/show/sledujushchaja-voina-317/ )
Близький Схід є регіоном, що лежить зовсім недалеко від України і може суттєво впливати на нашу безпеку. Тому питання про те, що треба зробити, щоб історія регіону стала мирною і як для цього треба стримувати Росію, яка свідомо підриває його, не є для України академічним.
Сподіваюся, що в ході нашої дискусії ми зможемо почути відповідь і на нього.
_________
*Відомості про автора:
Володимир Огризко – Міністр закордонних справ України (2007 - 2009), Керівник Центру дослідження Росії.
Статтю підготовлено на основі виступу на Міжнародній конференції «Близькосхідний вектор зовнішньої політики Росії: цілі та наслідк