ukr

Михайло Пашков*: Зовнішньополітичні аспекти президентської виборчої кампанії у РФ


Статті

Президентська виборча кампанія у Росії (якщо це можна назвати виборами у загальноприйнятому розумінні) стала прологом нового витка конфронтації на осі Захід-Росія, по-суті, новою фазою холодної війни.

Послання Президента РФ В.Путіна Федеральним зборам, яке перевершило агресивністю і конфронтаційністю його ж знамениту Мюнхенську промову, являло собою де-факто передвиборчу програму у формі відео-ультиматуму Заходу. Березнева промова російського лідера розвіяла будь-які ілюзорні очікування хоч якихось ліберальних зрушень у внутрішній і зовнішній політиці.

Тон і зміст Послання у цілому дають відповідь на питання, якою буде зовнішня політика Кремля у період чергової каденції В.Путіна. У найбільш загальному вигляді можна виділити наступні концептуальні напрямки.

Перший. Політико-ідеологічна і соціокультурна мілітаризація країни і чітка орієнтація на «середній клас у погонах», силові структури. За експертними оцінками, чисельність силовиків у країні перевищує 4 млн. Саме вони разом з чиновницьким апаратом, прошарком бюджетників, «афілійованою» творчою, науковою інтелігенцією і конгломератом продержавних мас-медіа складають основу й опору нинішнього російського політичного режиму. Цей клас основний і єдиний, який отримає зиск від протистояння із Заходом, і жируватиме в умовах холодної війни. Для них нормалізація відносин з США – поганий сон, геополітичний вирок. Причому, західні санкції заганяють під державну парасольку великі корпорації типу «Русала», віддаляючи країну від ринкової економіки.

Другий. Філософія і апологетика «фортеці в облозі». Очевидна чітка орієнтація на безкомпромісне протистояння з «ворожим» Заходом. Причому, тема «відсічі зовнішнім ворогам» є для влади головним і, на жаль, безальтернативним стимулом мобілізації суспільства. Саме зовнішня загроза є стрижнем внутрішньої і зовнішньої політики. Без такого протиборства – на імперію чекає стрімка деградація і розвал.

Третій. Державна ідеологія «третього шляху». Поступово посилюється і затверджується у суспільній свідомості образ виняткової, самоцінної і самодостатньої «держави-цивілізації» не-західного і не-східного типу. Згодом цю ідеологію було публіцистично інтерпретовано у знаковій статті В.Суркова «Самотність напівкровки», опублікованій 9 квітня 2018 р. у журналі «Росія в глобальній політиці». Антизахідництво по суті стало державною доктриною, критерієм патріотизму, маркером громадянської позиції. По суті, йдеться про відмову від загальноцивілізаційних західних цінностей.

Четвертий. Геополітичний ядерний шантаж Заходу. Більше третини двогодинного виступу Президента РФ у виставковому залі «Манеж» було присвячено новим досягненням російського військово-промислового комплексу, демонстрації ядерної потужності Кремля. По суті, російська зовнішня політика зводиться до простої формули – якщо не приймають наші правила гри (наприклад, зони інтересів), – значить нас не чують, значить це вороги, значить, будемо діяти з позиції сили.

П'ятий. Готовність платити соціальну ціну протистояння з противниками Росії. Росія має потенціал і ресурсну базу для відносно тривалого перебування у режимі «самотності напівкровки» і стагнації. Більше того, за даними нещодавнього дослідження Центру Левади, на березень 2018 р. рівень протестних настроїв у російському соціумі дуже низький. Лише 8% громадян висловили готовність узяти участь в акціях протесту.

Однак, президентські вибори показали, що нинішня влада, по суті, не продукує інноваційних ідей, які б об'єднали росіян у соціально-економічній сфері. У згаданому Посланні окреслено номінальні шляхи зростання: а) продуктивність праці на середніх і великих підприємствах; б) збільшення інвестицій; в) розвиток малого підприємництва; г) розвиток несировинного експорту. Але в умовах нереформування тоталітарної системи державного управління, кардинального обмеження зовнішніх інвестицій, наявності режиму західних санкцій – йдеться не про зростання, а про неухильну деградацію соціально-економічної сфери.

Шостий. Визначення кола можливих партнерів. У Посланні окреслено групу дружніх країн – Китай, Індія, країни БРІКС, ШОС, ОДКБ, ЄАЕС, СНД. Однак, пафосний початок нової каденції В. Путіна було затьмарено прильотом цілої зграї «чорних лебедів» (отруєння в Солсбері і масовий дипломатичний демарш, трагедія в Кемерово, американські санкції, ракетний удар по Сирії та ін.). Все це продовжило ланцюг негативних для Кремля подій (анексія Криму, війна на Донбасі, катастрофа рейсу МН-17, справа «дівчинки Лізи» в Німеччині, допінговий скандал, змова у Чорногорії, втручання в американські вибори і т.ін.). І накопичення критичної маси фактів російських диверсій, провокацій, кібератак, втручання у внутрішні справи інших країн неминуче веде до якісних змін у позиції Заходу.

Йдеться про неухильне формування негативного реноме Кремля, про «нерукопотисність» і токсичність російського політичного режиму в цілому. Безумовно, криза довіри не виключає діалог, але це буде діалог зовсім іншої якості, – без ілюзій про миролюбність і демократичність Кремля. Тому коло країн-партнерів Росії сьогодні нагадує скоріше «шагреневу шкіру».

Однак, необхідно відзначити, що у протистоянні із Заходом російський президент має низку очевидних переваг: а) він не обтяжений міжнародними договірно-правовими «умовностями» типу кордонів і договорів; б) він спирається на традицію утилітарного та безконтрольного використання людських ресурсів; в) він має високий рівень суспільної довіри; г) він має унікальну, за західними мірками, персональну оперативність прийняття рішень і безумовність їх підтримки іншими державними інститутами.

Чи розуміє це європейський істеблішмент? Чи усвідомлює той факт, що в умовах європейської геополітичної супертолерантності, надплюралізма і ліберальних свобод, піднесених у кубі, консенсусу при ухваленні рішень, а також при бюрократичній закостенілості брюссельських інституцій, європейський Захід у гібридній війні з РФ програватиме.

Підсумки російських виборів дають можливість відповісти на питання –якою буде політика Кремля на українському напрямі у період чергової каденції В.Путіна. Російсько-український конфлікт не досяг дна. З усього модельного ряду міждержавних відносин єдиний можливий варіант – це вороже конфронтаційне співіснування з загрозою перманентної ескалації. Щонайменше, у середньостроковій перспективі.

Очевидно, що тактика РФ щодо України зведеться до: а) категоричної відмови розглядати у будь-якому вигляді тему анексованого Криму; б) утримання ситуації на Донбасі у законсервованому стані – «ні війни, ні миру» й імітації миротворчих ініціатив при відстоюванні очевидно неприйнятних вимог; в) підготовці і створенню умов для масованого гібридного удару у «годину Ч» – у період президентської виборчої кампанії в Україні (і подальшої парламентської).

Навряд чи варто розраховувати на те, що Кремль буде стороннім спостерігачем боротьби за президентську посаду в Україні. Уся багаторічна історія російської агресії проти України дає підстави вважати, що саме в період кінця 2018 р. – початку 2019 р. російська сторона розгорне кампанію системних, цілеспрямованих і широкомасштабних заходів з втручання в українські вибори. На відміну від виборів у США або, скажімо, Франції, Кремль на українському напрямку має значно багатший і ефективніший арсенал інструментів впливу. Основними напрямками «передвиборної» фази російської експансії будуть:

- Розхитування і дестабілізація внутрішньополітичної ситуації шляхом інформаційних диверсій і провокацій, у т.ч. через мережу «агентів впливу». Провокування сепаратистських настроїв у регіонах. Проведення масованих кібератак (що вже неодноразово траплялося) на критичні об'єкти інфраструктури – управлінську, енергетичну, банківську, транспортну.

- Політична, інформаційна, фінансова підтримка «п'ятої колони» – проросійських політичних сил, медіа, громадських організацій, релігійних структур, окремих активістів.

- Розгортання в українському медіа-просторі, соцмережах інформаційної кампанії з дискредитації української влади, проєвропейського й євроатлантичного курсу країни, внутрішніх реформ. Імплантація в суспільну свідомість цінностей і сенсів «русского мира».

Звичайно, це далеко не повний перелік передбачуваних дій країни-агресора. І ці дії можуть мати критичний ефект на тлі складної соціально-економічної ситуації, уразливості національного інформаційного простору від впливу східного сусіда.

Тому вживати відповідних заходів потрібно вже зараз. Іншими словами, потрібен план за участю спецслужб і силових відомств щодо забезпечення безпеки виборчої кампанії.

По-перше, варто взяти на озброєння французьку законодавчу ініціативу про боротьбу з дезінформацією у період виборчих кампаній. Йдеться про надання права виконавчим органам (суто у передвиборний період) оперативно і радикально реагувати на фейковий контент у ЗМІ.

По-друге, необхідно забезпечити на практиці виконання як рішення РНБО щодо протидії інформаційній агресії РФ, так і закону про кібербезпеку України. Паралельно розгорнути і зміцнити нещодавно створений Національний центр реагування на кіберзагрози. Посилити систему захисту від кібератак об'єктів державної інфраструктури у ключових секторах. Природно йдеться і про електронні комунікації ЦВК.

По-третє, забезпечити повномасштабне підключення до європейської системи центрів ЄС і НАТО у боротьбі з гібридними загрозами (країни Балтії, Польща, Фінляндія, Бельгія, Голландія та ін.), у т.ч. активізувати співпрацю з новим агентством ЄС з кібербезпеки, приєднатися до роботи Центру передового досвіду НАТО з питань енергетичної безпеки. До речі, парламентська асамблея НАТО у жовтні минулого року прийняла рішення про розширення допомоги країнам-партнерам (у т.ч. Україні) у сфері інформаційної безпеки.

 

__________

*Відомості про автора:

Михайло Пашков – співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова.

Статтю підготовлено на основі виступу на Міжнародній конференції «Президентські вибори в Росії: висновки та прогнози».

08.05.2018 22:00:00