ukr

Пропаганда. Провалений іспит


Круглий стіл "Інформаційна політика України як питання її національної безпеки" 02 квітня 2015 року

Пропаганда. Провалений іспит

Пропаганда. Провалений іспит

Михайло Глуховський, «Главком»

За рік агресивної фази протистояння з Росією наша країна так і не навчилася чинити опір ворожій пропаганді. Дивитися російські і навіть сепаратистські телеканали при бажанні можна не лише на захоплених бойовиками, а й на підконтрольних Києву територіях. Натомість проукраїнських потужних медіа в окупованих районах не знайдеш. Якщо їх сигнал і долітає до потенційного споживача, то отримує відторгнення або через мову, або ж через неправильну подачу інформацію, не адаптовану для специфічної аудиторії. Аби це змінити, потрібна участь не тільки численних волонтерів, а перш за все держави, яка досі не виробила своєї комунікативної стратегії. Створення Міністерства інформації лише спровокувало суспільне збурення, та досі не принесло практичних результатів у цій боротьбі. Про це ішлося під час круглого столу «Інформаційна політика України як питання її національної безпеки», який зібрала Дипломатична академія України.

Як працює російська пропаганда

У російської пропаганди є три головні цілі: дестабілізація політичної ситуації в Україні, введення в оману світового співтовариства, а також забезпечення максимальної підтримки населенням Росії політики Путіна. За словами експерта Центру дослідження Росії Дениса Богуша, є 4 рівні пропаганди, якими Росія впливає на мізки як своїх власних громадян, так і мешканців сусідніх країн, зокрема і нашої

Перший рівень – тваринно-інстинктивний. Він характеризується демонстрацією за допомогою ЗМІ картин розрухи, голоду, холоду. Все це породжує страх у телеглядача. Другий рівень – раціональний. Він характеризується залякуванням діями Правого сектору, повторенням тез про переворот в Україні. Третій рівень – це семантичний і сенсовий. На цьому рівні, каже експерт, за допомогою ЗМІ аудиторії нав’язується думка про те, що США і Захід - вороги. Четвертий рівень є архітепічним, надсенсовим. На цьому рівні, зокрема, йде звертання до групових інстинктів, національної ідентичності, використання ментальних особливостей, наприклад, пристрасті до алкоголю як об’єднуючого фактору. «Є таке поняття як «путінські ножиці». Чим гірше в Росії жити, тим вищий є рейтинг президента», - каже Богуш і додає, що після бомбардувань населених пунктів в Україні люди узагалі відмовляються мислити критично, не піднімаються навіть до другого, раціонального рівня сприйняття інформації. На думку Богуша, в ментальності росіян є шовінізм, алкоголізм, відсутність моралі. «Характерним показником є зниження ціни за пляшку горілки в РФ з 220 руб. до 185 руб. Це для того, щоб людей тримати на перших двох рівнях сприйняття інформації», - зазначає дослідник. Мовляв, з цього ж переліку і паради полонених, які є елементом психологічного впливу на тваринному рівні.

Допомагають у впровадженні пропаганди загальновідомі штампи про пригнічення російськомовних в Україні, розкол на Захід і Південний Схід, ідеї «Русского мира», ворожість Заходу до Росії, причетність США до кольорових революцій, антирадянський і антикомуністичний фашизм, російське православ’я як єдино правильна віра. Гарним прикладом цього є період з так званого минулорічного референдуму в Криму, коли вздовж автотрас були розміщені білборди з фашистською свастикою на тлі Криму. Мовляв, обирайте, або Росію, або півострів під владою фашистів.

Нині фактично іде консцієнальна війна, тобто війна не проти когось, а за свідомість людей. Росія на території України воює за уми наших співгромадян, каже професор Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького Світлана Жаботинська.

Чому не працює українська контрпропаганда

Російська пропаганда має успіх тому, що ЗМІ сусідньої країни активно працюють суто в пропагандистському ключі. Гарний приклад - телеканал Russia Today і подібні до нього. Вони вдають, що транслюють свої програми на базі західних стандартів, де присутні як мінімум дві протилежні думки, а також наявні думки експертів. Проте, це лише з першого погляду воно так. Насправді, експерти у них є ангажованими, вважає Денис Богуш. Щоб цьому протистояти, недостатньо просто ретранслювати правду за допомогою українських ЗМІ. Потрібно проводити контрпропаганду, чого наразі немає, зазначає доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Михайло Мінаков. За його словами, українська контрпропаганда неефективна тому, що вона заснована не на аналітичних журналістських матеріалах, а обмежується просто інформаційними повідомленнями про те, що відбувається. Але навіть якщо українська сторона (силами українських медіа) підготує якісну аналітику є велика вірогідність того, що матеріал до людей не дійде. «Нещодавно мені довелося читати протоколи фокус-груп у Слов’янську. Людей спитали про те, чи знають вони про те, що у них відновили українське телебачення. Вони відповіли ствердно. Але жоден з них не підняв руки, коли запитали, чи дивитеся ці канали. Причина – українська, а не російська мова в ефірі», - наводить приклад Мінаков. Він каже, що навіть ті пропагандистські матеріали, які розумні і зважені й можуть впливати на зміну ситуації в регіонах – не доносяться, або доносяться не в тій формі, у якій це може бути прийнято там. «Чи не викличе це відразу, чи не збільшаться сепаратистські настрої в регіонах, які вагаються?», - риторично запитує експерт.

На думку Мінакова, українську контрпропаганду для підвищення ефективності потрібно диференціювати на п’ять цільових аудиторій. Перша – це окуповані території Криму і Донбасу, куди попри все потрібно дійти і телебаченню, і неформальним масовим комунікаціям. Друга – це територія України, яка є зоною АТО, де немає нормального доступу до інформації. Третя аудиторія – територія країни, повністю контрольована Києвом. На цій території потрібна національна пропаганда, можливо, і військова контрпропаганда. Четверта – Росія, де також слід вести інформаційну роботу. П’ята – решта світу, де попри підтримку світу Україна програє інформвійну.

Як Україна має протистояти в інформаційній війні

Ознаками російської пропаганди є агресивність, чіпляння ярликів як то «бандерівці», «фашисти», «Київська хунта», «Правий сектор». Моральний чинник відсутній і в президента Росії Володимира Путіна, каже Денис Богуш, і наводить слова російського лідера, сказані під час війни: «И пусть кто-то из числа военнослужащих (украинских) посмеет стрелять в своих людей, позади которых мы будем стоять. Пускай попробуют стрелять в женщин и детей. Я посмотрю на тех, кто отдаст такой приказ на Украине».

Українська контрпропаганда має бути побудована на створенні якісної аналітики перш за все у ЗМІ, а для цього конче необхідно відновити сигнал на окупованих територіях, каже медіаексперт, виконавчий директор Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Світлана Єременко. «Перше, що робили окупанти, – захоплювали телекомпанії на Донбасі. Перше, що вони завозили – це глушилки і пристрої для фільтрації ефіру, мало хто про це говорить», - зазначає вона. Аби серйозно займатися боротьбою із російською агресією в тому числі на інформаційному полі експерт пропонує розробити комунікативну стратегію на рівні держави. «Потрібно створити умови для міжнародних ЗМІ. До сьогодні більша частина західних журналістів, які приїжджають до нас, їдуть із корпунктів у Москві», - констатує Єременко.

Щоб вести ефективну контрпропаганду, для початку потрібно, аби влада визначилася з шляхом розвитку України: чи вона виконує програму, закладену Майданом, чи виконує програму необхідності війни, каже Михайло Мінаков. Іншими словами, або влада займатиметься відтворенням республіки, проведенням політичної і Конституційної реформи, або тяжітиме до встановлення дисципліни, обмеження громадських, інформаційних свобод, направляючи зусилля на ефективне ведення війни. Адже, наприклад, досі бойові дії в Україні досі називають АТО, а не війною. «Еліти досі не обрали напрямок розвитку, що спричинило критичну ситуацію. У суперечності цих двох програм з’являються нові можливості для фінансово-політичних угрупувань відновити свою владу, що і відбувається зараз», - каже Мінаков. На думку експерта, використання контрпропаганди у цих умовах, коли не зроблено вибір, може бути використано як проти держави, так і проти суспільства.

© 2009 — 2015 «Українські Медійні Системи»

http://glavcom.ua/articles/28000.html

04.04.2015 11:57:00