І.Кабаненко. Мілітаризація Росією Чорного і Середземного морів: можливі сценарії розвитку
Торкаючись проблематики мілітаризації Росією Чорного та Середземного морів, слід насамперед подивитися на динаміку нарощування присутності російських військ в Криму.
Якщо подивитися на цифри, то склад корабельного угруповання збільшено на 19%, авіації – на 39%, а сухопутного угруповання – на 42% і його нарощування триватиме.
Малюнок 1. Окупований Крим перетворюється у військову базу (червоним кольором – нові об'єкти, озброєння, угруповання).
Викликає стурбованість намагання Кремля суттєво наростити до кінця 2015 року спроможності корабельного угруповання в Криму. Планується розмісити 2 новітніх фрегати проекту 1135.6, два підводних човни проекту 626.6 та два малих ракетних кораблі проекту 21631 (ці кораблі знімають з планів розміщення на Каспійській флотилії та перекидають в Крим). Серію вказаних кораблів для ЧФ РФ планується довести протягом найближчих років до 6 одиниць кожного проекту.
Якщо до цього додати вже розміщений в Севастополі береговий ракетний комплекс «Бастіон”, то сумарний ракетний залп ЧФ РФ практично буде подвоєно.
Таблиця. Характеристики зразків озброєнь, якими планується оснастити ЧФ РФ до кінця 2015 року
Вказане в таблиці угруповання спроможне:
у гібридному форматі – вести приховані дестабілізуючі (диверсійні) дії проти прибережної держави із застосуванням морських сил спеціальних операцій, а також здійснювати блокування (обмеження) морських комунікацій (морегосподарської діяльності) у певному морському районі протягом тривалого часу;
у разі масштабних дій – вести бойові дії за завоювання і утримання переваги (панування) у прибережному морському районі протягом 10-15 діб, а також здійснити забезпечення висадки двох-трьох повітряно-морських тактичних десантів на необладнане узбережжя.
Таке нарощування воєнного потенціалу не залишилося непоміченим в НАТО. Верховний Головнокомандувач об’єднаних збройних сил НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав зазначив у зв’язку з цим: «Нас дуже турбує мілітаризація Криму. Спроможності, які були перекинуті до Криму впливатиме практично на все Чорне море”.
Принциповим в контексті зазначеного є те, що:
- Півострів Крим після окупації поступово перетворюється у мілітаризований район в Азово-Чорноморському регіоні.
- Станом на сьогодні військово-оперативна ємність Криму вже перебільшена. Цивільною мовою це означає, що військ там більше, ніж півострів може вмістити без втрати економічної, рекреаційної і інших можливостей щодо власного розвитку.
- Озброєння, які після анексії розміщуються на півострові, мають переважно наступальну (ударну) спрямованість, тобто розраховані на ведення агресивних дій.
- Нарощування російського військового потенціалу в Криму з урахуванням геостратегічного положення півострову створюватиме суттєвий дисбаланс воєнної сили в Азовсько-Чорноморському регіоні, підвищуватиме конфліктний потенціал та ризик перерозподілу сфер впливу. Це матиме серйозні геостратегічні наслідки.
- ЧФ РФ відводиться не лише домінуюча роль в Азово-Чорноморському регіоні, а і форпосту в Середземномор’ї, насамперед у його Східній частині – зоні російських інтересів ще за часів існування 5-ї оперативної ескадри ВМФ СРСР.
В цілому, нарощування російського військового угруповання в Криму свідчить про повернення Росії до середземноморської стратегії радянських часів, де чорноморському флоту ВМФ СРСР відводилася ключова роль у:
підтриманні військово-морського домінування в Чорному і Азовському морях;
несенні постійної бойової служби кораблів в оперативно-важливих районах Середземного моря і бойового чергування оперативно-стратегічної авіації на аеродромах Криму в готовності до нанесення ударів;
безпосередньому стеженні за кораблями НАТО, які виконують завдання на морі, в готовності до видачі по них даних на ударні сили ВМФ.
Малюнок 2. Погляди російського генштабу на зміни характеру збройної боротьби.
З урахуванням зазначеного, а також стратегічних амбіцій, які РФ демонструє останнім часом польотами стратегічної авіації, проведенням оперативно-стратегічних навчань та походами груп кораблів, ймовірним є продовження мілітаризації Криму, насамперед збільшення корабельного і авіаційного ударних угруповань.
В цих умовах виникає запитання: які можливі сценарії розвитку ситуації? Принаймні два фактори є важливими у контексті відповіді на це запитання:
перший – погляди російського генштабу на ведення сучасної війни. Основні з них були викладені у статті начальника російського генерального штабу генерала Валерія Герасимова «Ценность науки в предвидении», надрукованої в газеті «Военно-промышленный курьер», номер 8 (476) від 27 лютого 2013 року. Зокрема, в статті наведено російське бачення нових форм і способів збройної боротьби (малюнок 2), багато з чого можливо побачити на сході України;
другий – проблематика виживання Криму без материкової частини України (малюнок 4). Особливо відчутна ця залежність в питній воді, електриці та продуктах харчування.
Малюнок 3. Залежність Криму від материкової частини України.
третій – хвилеподібний характер російського стилю ведення гібридної війни, коли інтенсивні комплексні операції (бойові дії) змінюються систематичними бойовими діями малої інтенсивності із застосуванням сил спеціальних операцій і малих підрозділів.
З огляду на вищенаведене, можливі сценарії розвитку ситуації з залученням активів Чорноморського флоту РФ будуть прив'язані до:
намагання Кремля силовим шляхом отримати коридор по суходолу з Росії на Крим;
а також, використання військової сили та геостратегічного положення окупованого Криму для забезпечення військового домінування у важливих з точки зору РФ морських районах.
В цих умовах, ймовірними є принаймні три сценарії:
перший (низької інтенсивності) – продовження приховано-дестабілізуючих дій шляхом проведення інформаційно-психологічних та спеціальних операцій у важливих приморських районах (зонах);
другий (середньої інтенсивності) – розширення військово-морської присутності в оперативно-важливих морських районах (зонах) за рахунок корабельного складу, контроль (захоплення) районів виключної морської економічної зони та континентального шельфу України. За сприятливих умов – забезпечення силового домінування у північного-західній і центральній частині Чорного моря та Азовському морі, підтримання силової присутності у східній частині Середземного моря шляхом використання військової сили у якості ключового аргументу у будь-яких міжнародних питаннях;
третій (високої інтенсивності) – застосування більшості бойового складу ЧФ РФ з метою сприяння наступу сухопутних військ на приморському напрямі шляхом проведення повітряно-морської десантної операції, захоплення плацдармів на узбережжі, підтримки військ вогнем, забезпечення панування у важливих районах моря.
В цих умовах військово-політичному керівництву України та держав регіону доцільно:
- Ідентифікувати на політичному рівні загрози на морі і характер їх еволюції. Захоплення політичного істеблішменту лише розвитком ситуації на суходолі без врахування динаміки військових приготувань в Криму та на морі матиме суттєві негативні наслідки як для України, так і для країн регіону.
- Мати політичну волю і лідерство для реалізації Концепції відновлення Військово-Морських Сил України, яка підготовлена групою українських і західних експертів. Зволікання з цим питанням веде до втрати дорогоцінного часу та активації нових загроз.
- Розробити всебічну військово-морську стратегію, яка дозволить діяти нелінійно та результативно по різним можливим сценаріям розвитку ситуації.
- Контроверсійно змінити підхід до закупок зразків озброєння і військової техніки морської номенклатури: значно збільшити частку оборонного бюджету в інтересах ВМС України, зробити закупівлі прозорими, більше уваги приділяти високотехнологічним рішенням, спрямованим на виявлення загроз на морі на якомога ранніх стадіях та забезпечення адекватного реагування на них.
- Розвивати партнерство: в Україні – державно-приватне у військово-морській галузі для забезпечення ефективної протидії загрозам на морі; в регіоні – військово-морське для утримання силових балансів та забезпечення ефективних механізмів стримування.